Адріан Пуканич: «Лівійцям забив у футболці Шевченка і бутсах Шищенка»

Менше, ніж за два місяці йому виповниться 38. Однак він демонструє якісний футбол, є лідером своєї команди і очолює рейтинг голеадорів усієї Другої ліги. Адріан Пуканич - мотор, душа і обличчя ФК Ужгород - команди, яка лідирує у групі А і зберігає чудові шанси на вихід у Першу лігу.

26 квітня в центральному матчі туру другої ліги групи А Пуканич відзначився у воротах Поділля, конкурента закарпатців за підвищення у класі, а хмельниччани поступилися вперше у сезоні. Після вдалого матчу Адріан Миколайович в ексклюзивному інтерв'ю FanDay розповів про переїзд у Донецьк в 16-річному віці, свою головну мотивацію і двох тренерів, які найбільше вплинули на його футбольний шлях.

«Розумію, що мені залишилося небагато»

- Адріане, ви записали до активу 12-й гол у 16-ти матчах у цьому сезоні. Переживаєте другу молодість?

- Складно сказати чи це друга молодість (посміхається). Але точно почуваю себе добре і перебуваю у хорошій формі.

- Більшість поєдинків ви проводите без замін, а на останніх хвилинах не цураєтеся пресингу. Поділлю, наприклад, забили після активних дій на 85-й хвилині. Не знаєте, що таке втома?

- Це все тренування, напевно. Якщо наполегливо займаєшся, то це потім на гру переноситься. Ну, і здоров'я дозволяє. А ще генетика і велике бажання.

- Що є для вас головною мотивацією?

- Я розумію, що мені залишилося небагато у футболі. Відповідно на кожну гру виходжу, як на останню. Віддаю все, що можу і все, що маю. Особисто я в цьому бачу ключову мотивацію. 

- За вашим футбольним довголіттям ховаються певні секрети. Один з головних це режим?

- Так, з режимом і дисципліною у мене ніколи не виникало проблем: ні на початку кар’єри, ні зараз. Я ретельно готуюся до ігор, знаю свій організм. Важливо правильно налаштовуватися на матч і якісно відновлюватися.

- Ви народилися у Виноградові, а Закарпаття взагалі відоме завдяки унікальним винам. Обмежуєте, наприклад, вживання спиртного чи кави? 

- Так склалося, що вино я не дуже люблю. Якщо відверто, то майже його не вживаю. Так давно пив, що навіть не згадаю, коли востаннє це робив. Кава? Капучіно інколи можу собі дозволити. 

- Прогресувати легше, коли тренуєшся поруч із таким футболістом як ви. Молоді одноклубники звертаються за порадами? 

- Так, такі речі трапляються. Запитують не лише про футбол - спілкування не обмежується тільки професійними порадами. Буває, що спілкуємося про життєві ситуації. Усе, що у моїх силах завжди намагаюся зробити і допомогти. Буває після поєдинків також по гарячих слідах розбираємо ігрові епізоди - стараюся підказувати і вчити.

- Як вас називають у команді?

- Більшість партнерів звертаються по батькові - Миколайович. 

- Кілька років тому ви виступали на аматорському рівні. У той момент могли повірити, що ще повернетеся у професіонали?

- Я розумів, що повернутися буде важко. Але відчував, що невеличкий шанс ще з’явиться. Тому треба за нього вчепитися і обов’язково скористатися. Так трапилося, що з ФК Ужгород я пройшов шлях з аматорів до Другої ліги. Повністю щасливий у цій команді.  

- Про Першу лігу мрієте?

- Звичайно, хотілося б і там пограти. Чому ні? Однак наперед намагаюся не думати. Традиційно як буває - якщо собі уявляєш щось, то часто все стається навпаки і мрія не збувається. Рухаюся від гри до гри. Насолоджуюся кожним моментом.

«При Скалі в Шахтарі була хороша атмосфера»

- У 16-річному віці вас запросили у Шахтар і ви залишили Закарпаття заради серйозного виклику. Не складно було?

- У таких ситуаціях ти завжди ризикуєш і виходиш із зони комфорту. Проте я швидко звик і адаптувався в Донецьку, а зараз щиро можу сказати, що дуже люблю це місто. У мене багато хороших спогадів про Донецьк. Як склалося б моє життя, якби не війна? Складно загадувати. Можу робити висновок тільки з того, що маю зараз. На даний момент я живу на Закарпатті. Це теж мій дім і я почуваюся тут затишно. 

- Чого вам не вистачало у Донецьку?

- Напевно, фірмових страв, які готує моя бабуся. 

- Протягом тривалого часу вас називали одним з найбільш талановитих гравців свого покоління. Тиск громадськості відчували?

- Можливо, такі речі мали місце, але суспільство мало менше джерел інформації - всього кілька газет. Ніяких соцмереж, інтернету… Сучасні футболісти стикаються з більшою порцією цього тиску. Я тоді практично не відчував нічого надзвичайного.

- Вам довелося попрацювати з багатьма тренерами. Чий вплив був найбільшим?

- Передусім відзначу Валерія Яремченка. Це наставник, який дав мені путівку у дорослий футбол. Взяв із дублю в головну команду Шахтаря. При ньому я дебютував у Вищій лізі, згодом потрапив у збірну. Ще один знаковий наставник - Ілля Близнюк. У певну мить я попрощався з Шахтарем, півроку перебував поза футболом - такий собі простій. Одного дня я просто зателефонував Іллі Владиславовичу, а він дав мені можливість повернутися в елітний дивізіон. Я скористався ним і переїхав у Маріуполь. І Близнюк, і Яремченко надали мені шанс і поштовх.

- У Шахтарі ви працювали з тріо відомих закордонних тренерів. Розпочнімо з Невіо Скали. Чим він вас вразив?

- Коли нашу команду очолив італієць, я був ще молодим, багатьох речей не знав і не розумів. Головний спогад про епоху Невіо Скали - хороша атмосфера в колективі. За півгодини до початку тренування усі футболісти вже з'являлися на полі. Хлопці спілкувалися, проводили час разом. Це згуртовує команду. 

- Німець Бернд Шустер провів у Донецьку не так багато часу, однак приїхав до нас у статусі справжньої зірки.

- На тренуваннях це теж було помітно. Він інколи займався разом із нами і демонстрував свій рівень - ставав у квадрати, виконував штрафні. Важко було не помітити, що це видатний у минулому гравець, який виступав у Барселоні, Реалі та Атлетико. 

- У Мірчі Луческу ви грали не дуже часто.

- Він робив ставку на інших футболістів – за «гірників» виступала чимала кількість обдарованих бразильців. Луческу запам'ятався своїми високими вимогами та інтенсивністю тренувань. Також було пізнавально.

«Дивився на Блохіна і захоплювався»

- У збірній України ви дебютували у 19-річному віці і провели два матчі. Якщо проти Греції ви з’явилися на полі в компенсований час, то у спарингу з Лівією Олег Блохін випустив вас у старті. Особливі емоції?

- Олег Володимирович - це фігура. З дитинства я чув багато про нього. Усі гравці збірної розуміли, що це за футболіст і якими нагородами володіє. Пригадую, як дивився на нього - відверто захоплювався. Ми мали кілька розмов – мабуть, одна-дві. Загалом ознайомчого характеру.

- На двобій з лівійцями ви вийшли із «7» на спині.

- Андрій Шевченко в Африку з нами не літав, тому ця футболка дісталася мені. До речі, зберігаю її вдома як пам'ять про той поєдинок. Мені пощастило - я забив вже на 15-й хвилині. Олександр Косирін прострілив справа, Андрій Воронін пробив, а я зіграв на добиванні. 

- Якось ви розповідали, що забили той гол у чужих бутсах.

- Свої я розірвав на тренуванні, тому позичив у Сергія Шищенка. Потім мій партнер жартував, що я повинен виставити за таку послугу. 

- Бутси довелося повернути?

- Так, одразу після гри віддав їх Сергію. 

- Можливо, ви не скористалися шансом у Шахтарі, та провели насичену кар’єру і продовжуєте виступати на хорошому рівні. Проте чи є епізоди, які хотіли б змінити у минулому?

- Так, декотрі моменти я б справді змінив - завжди можна щось виправити. Але, мабуть, так мало скластися життя і вже нічого не вдієш.