Владислав Приймак: «Після гри з Вересом заснув о 4-й ночі»

28 тур Першої ліги розпочався з вогняної битви в Луцьку, де зустрілися Волинь та Верес. Героєм протистояння став захисник лучан Владислав Приймак, який забив рятівний гол на 90+4 хвилині і приніс перемогу господарям 2:1. Про свої емоції, налаштування на гру та святкування взяття воріт Владислав розповів у коментарі FanDay.

- Дербі забрало багато сил і подарувало безліч емоцій. Коли вдалося заснути після гри?

- Часто виникають з цим проблеми. Особливо після таких виснажливих та емоційних. Правду кажучи, заснув приблизно о 4-й ночі. 

- Скільки разів переглядали епізод з вашим вирішальним голом?

- Безліч разів (посміхається). Друзі та рідні надсилали відео - це важливий гол і приємний момент для усіх: для мене, для команди і для вболівальників. Сам поєдинок ще повністю не дивився - гляну сьогодні. Поки переглянув тільки перший тайм. 

- Коли м'яч опинився у сітці, вас накрила ейфорія?

- Не те слово. Після поразки Вересу на виїзді у першому колі страшенно хотілося взяти реванш. Тоді ми ще до перерви залишилися у меншості. Вилучення виглядало смішно і несправедливо. Якщо чесно, то відразу після фінального свистка надзвичайно хотілося зіграти матч-відповідь у Луцьку. Ми доволі довго чекали на цей поєдинок.

- Вирішальному взяттю воріт передував ваш невдалий штрафний. Добре, що все так склалося?

- Так, я пробив погано. Пощастило, що м'яч відскочив від стінки до мене, я підібрав його і відпасував на фланг.

- На навіс Сергія Сімініна відгукнулися інстинктивно?

- Коли віддав пас Сергію, то у голові промайнула думка - треба бігти з останніх сил у штрафний майданчик. Чемпіонат наближається до завершення, сил не так вже й багато, а тут 94 хвилина. Довелося вмикати морально-вольові якості. Біг з останніх сил. Щоправда, так щастить не завжди.

- Ви ще й рідко забиваєте, враховуючи позицію на полі.

- Я не належу до тих гравців, які на кожну гру виходять з ціллю - сьогодні обов'язково треба забити чи віддати передачу. Безперечно, це приємно. Проте у мене інші завдання - наші ворота мають бути «сухими». 

- Святкувати ви побігли до фанатів. Про що подумали, коли усвідомили, що це гол?

- Я пробив головою і впав на газон. Не бачив, що м'яч опинився у сітці. Почув радість стадіону і побачив Славу Шарпара, який стояв переді мною з піднятими руками. Зрозумів, що це гол. Захотілося побігти до фанатів і віддячити їм за підтримку, за той шалений матч, який вони провели з нами.

- Історія дербі Вереса та Волині - дуже давня. Знали про традиції та минулі битви цих команд?

- Аякже. Тренерський штаб нас не накручував, проте давав правильно зрозуміти, що це дербі і воно важливе для міста. Нам розповідали чимало історій, досвідом ділилися гравці, які брали участь у волинсько-рівненських дербі. Вони завжди були запеклими, а останній матч тільки це довів. Насправді ніхто не хотів ламати комусь ноги. Просто вдома при такій підтримці ми не могли зіграти по-іншому. 

- Кілька років тому ви грали за Верес, який, щоправда, згодом перетворився на ФК Львів. Відчували особливе налаштування?

- Якщо чесно, то ні. Зараз ви мені нагадали про цей факт і я вперше над цим замислився. Особливих налаштувань не було. Безперечно, Верес дав мені дуже багато, я дебютував у складі рівненської команди в УПЛ. Тому його частинка назавжди залишиться у моєму серці. 

- Волинь практично втратила усі шанси на вихід у Прем'єр-лігу. Змирилися з цим?

- Важко з таким змиритися. У нас всіх залишається осад дотепер. Я належу до таких людей, які довго переживають невдачі. Думки постійно проскакують, не можу забути. Так, Волинь перебуває на тому місці, на яке заслуговує. Певною мірою згідний. Але мені здається, що ми не слабші за ті команди, які розташовуються вище за нас у турнірній таблиці. В останніх матчах в будь-якому разі гратимемо тільки з мріями про перемогу.