Євген Банада: «Металіст – це просто шалений проект. Тут велике майбутнє»

У поточне міжсезоння чи не найбільше серед усіх команд Прем’єр-ліги змінилася Олександрія. Команду із Кіровоградщини покинули більшість основних виконавців та тренерський штаб. І якщо під час попередніх схожих трансферних змін у колективі залишалися старожили, то цього літа відбулася особлива подія.

Без Євгена Банади, рекордсмена Олександрії за кількістю зіграних матчів, цю команду уявити важко. Однак цей момент настав - Банада попрощався з Олександрією. Про причини такого рішення та вирішальні фактори при виборі нової команди Євген розповів у інтерв’ю FanDay.

«Розумів, що потребую чогось нового»

- Євгене, майже усе своє футбольне життя на професійному рівні ви провели в одній команді. З якими відчуттями залишали Олександрію?

- Справді це був тривалий і водночас хороший період мого життя. Щиро вдячний клубу і усім, хто був поруч. Я намагався давати Олександрії все, що міг. Чи важко було йти? Так. Проте особисто для себе я хотів змін. Розумів, що потребую чогось нового, що треба рухатися далі і шукати щось нове.

- Протягом цих 10 років у вас було багато можливостей для того, щоб залишити Олександрію?

- Таких епізодів було вдосталь. Запрошували і за кордон, і в українські команди. Здається, навіть виходили з конкретними пропозиціями з проханням продати мене. Однак я залишався.

- У 2013-му вас активно сватали в російський Анжі.

- Якраз цей варіант, скоріше, можна назвати не зовсім реальним. Жодної конкретики, лише якісь чутки. 

- Коли підписували контракт з Олександрією ще 19-річним хлопцем, могли повірити, що затримаєтеся там на стільки часу?

- Якщо чесно, то тоді не уявляв, що можу провести так багато років в одній команді. Насправді в Олександрії я досягнув чимало як футболіст. Приємно, що разом зі мною зростала і прогресувала команда. Візьмемо до уваги виключно результати: перемога у Першій лізі, бронза УПЛ. Вважаю, що це чудові досягнення. В будь-якому разі сподіваюся, що і надалі Олександрія боротиметься за найвищі місця і досягатиме нових успіхів.

- У пресі з’являлася різноманітна інформація про ваш новий клуб: СК Дніпро-1, Ворскла, Кривбас. Мали великий вибір?

- Так, варіантів вистачало: і в Україні, і у закордонних чемпіонатах. Називати потенційні клуби зараз немає сенсу - це вже у минулому. Втім вибирати справді було з чого.

- Чому все ж зупинилися на Металісті?

- Напевно, справа у розмовах з головним тренером і президентом клубу. Вони мене переконали. Зателефонували мені, я відчув серйозну зацікавленість. До того ж Металіст – це просто шалений проект. Тут - велике майбутнє.

«Помітно, що в Харкові збирається хороший колектив»

- Свого часу ви грали проти Олександра Кучера. Зараз наставник харків’ян робить перші кроки у тренерській діяльності, проте експерти відзначають його зосередженість на тактичних нюансах?

- Не пригадую, скільки разів, але ми справді зустрічалися на полі. Зараз можу сказати, що Кучер - дуже хороший тренер. Поки тактики як такої у нас ще не було. Акцент на фізичних навантаженнях, біговій роботі, тренувальному залі. Думаю, вже незабаром у нас розпочнеться більш активний тактичний процес.

- Де саме проводите заняття?

- На даний момент на базі не тренуємося. Заняття відбуваються на полях у Баварії та стадіоні «Сонячний». Два чудових поля, жодних претензій до умов бути не може. 

- Ви є одним із великої порції недавніх новачків Металіста, серед яких виділяються легіонери Маілтон та Ріаскос. 

- Вони хороші виконавці, одразу видно, що це якісне підсилення. Також відзначу француза Фареса Балулі, який вже раніше приїхав до Харкова. Це також класний півзахисник. Помітно, що збирається хороший колектив. Можливо, до початку сезону ще хтось під'їде і у нас буде сильна команда.

- Повертаючись до Олександрії - що згадуватимете про той період?

- Все було чудово, складно щось виокремити конкретне. У пам’яті залишаться багато емоцій, все було круто. Це і Ліга Європи, і успіхи у Прем'єр-лізі.

- Я все ж виділю сезон 2018/2019, коли ви з 9 голами стали одним з найкращих бомбардирів УПЛ. 

- Відверто кажучи, тоді сезон складався прекрасно і у мене, і у команди. Ми фінішували на третій сходинці - це велика заслуга всього колективу. До того ж удача була на нашому боці. Той випадок, коли всі пазли склалися.

- Приблизно у той момент з’явилися чутки про ваш потенційний виклик у національну команду. Сподівалися на запрошення?

- Не приховуватиму – таке було. До того ж сезон реально видався хорошим. Хотілося отримати запрошення та й зараз також хочеться. Це збірна - треба прагнути туди потрапити. Чудово розумію, що час не стоїть на місці, але все у моїх руках, ногах і голові. 

- Які враження у вас залишилися від роботи з Володимиром Шараном?

- Надзвичайно вдячний йому за все. Володимир Богданович довіряв, вірив у мене. Якось так склалося з нашої першої зустрічі. У мене тільки теплі спогади про цю людину. Щиро вдячний йому за все. Хорошого у відносинах з головним тренером було настільки багато, що нічого поганого навіть не згадаю. Володимир Богданович - чудова людина.

«Батьки хотіли забрати мене з інтернату, але не забрали. Вдячний їм за це»

- Ви народилися у Нікополі, який наприкінці 80-х був великим футбольним містом. У наступному десятилітті місцевий Металург демонстрував гірші результати, та теж вважався міцним бійцем. 

- На жаль, я не застав тих часів, але багато чув і читав про той легендарний Колос і його видатних гравців. Наприклад, голкіпера Сергія Кирієнка. Тоді було чимало сильних футболістів у Нікополі. Однак матчів Металурга на власні очі не бачив, хоча чув дуже багато.

- Ваш батько захоплювався футболом і у минулому виступав на любительському рівні. Саме цей факт став причиною того, що ви записалися у футбольну секцію?

- Те, що я пішов у футбол і почав грати - заслуга мого батька. Він доклав чимало зусиль: підтримував, возив усюди на турніри. А ще хвилювався, підказував, інколи кричав, якщо було за що. Тому дуже вдячний йому.

- Інші варіанти, крім футболу, у вас були?

- Я відвідував безліч гуртків: танці, боротьба, акробатика… Та футбол пересилив. Мабуть, у років 9-10 зрозумів, що футбол мені найбільше до душі.

- Ваш день народження припав на 29 лютого. Того ж дня народився Йожеф Сабо. Якось він казав, що святкує уродини раз на чотири роки. Ви теж?

- В основному, чекаю свого справжнього дня народження. Проте традиційно 1 березня роблю невелике свято для себе і близьких. Невелике, адже цей день припадає переважно на збори або вже на початок футбольного року. Тому майже не святкую свої дні народження.

- Перш ніж потрапити в Олександрію, ви пройшли багато випробувань: дніпровський УФК, училище в Донецьку.

- То було складно, не приховуватиму. Моя поїздка з дому була важкою і для батьків, і для мене. Зараз вони періодично розповідають, як непросто було їм відпускати так далеко 12-річну дитину. Ми рідко бачилися, мало спілкувалися… Знаю, що вони сильно переживали за мене. Якось навіть хотіли забрати мене додому. Вдячний за те, що залишили мене в інтернаті, перебороли себе і витримали. Вони молодці, що дали мені шанс. 

- Ще в ДЮФЛ ви грали за донецький Олімпік. Коли дійшла справа до першого професійного контракту, ви обрали Олександрію. Чому?

- Мене запросили на перегляд у молодіжну команду олександрійців, я проявив себе. Вадим Чернишенко та Андрій Гаврюшов повірили у мене, дали шанс, а я ним скористався. 

- В Олександрію ви приходили захисником.

- Так, діяв у центрі оборони протягом першого кола в дублюючому складі. Згодом тренерський штаб побачив у мені опорника. Ось так я перекваліфікувався. 

- Зараз перед вами новий виклик - Металіст. Чого очікуєте від майбутнього сезону?

- Передусім хочу виходити на поле у кожному матчі, допомагати команді і зростати. Найсерйозніші цілі і в моєї команди. Побачимо, як воно буде. Можу запевнити, що плани та завдання найвищі і у мене, і у Металіста.