«Раджу футболістам більше цікавитися політикою». Він пройшов школу Шахтаря, став героєм скандалу з Динамо і грає у Греції

У відвертому інтерв'ю FanDay Максименко, який 28 травня святкує свій день народження, розповів про хвилювання, рекордну кількість вилучень, перші дні російської агресії на сході України, та секрет успіху ковалівського Колоса.

Він зовсім нетиповий футболіст. Цікавиться політикою, полюбляє книжки та з симпатією ставиться до театру. А ще дуже самокритично оцінює свою кар'єру і каже, що не зіграв жодного ідеального матчу.

Футбольний шлях Максима Максименка не менш знаковий. Розпочинав у Шахтарі-3, шукав нові виклики у Молдові та Латвії, грав у міцних першолігових Сталі та Десні, а ще долав довжелезну дистанцію з Колосом до єврокубків. Врешті-решт дебютував у Прем'єр-лізі незадовго до 30-річчя, а потім перебрався в елітний грецький дивізіон. 

«Як би я не намагався змінитися - не вдається»

- Максиме, ти рідко даєш інтерв'ю. На це є певні причини?

- Рідко даю, оскільки рідко просять. Це головна причина. Якщо зверталися, я ніколи не відмовляв. 

- Свого часу прес-служба Колоса готувала з тобою рубрику «Питання-Відповідь». Так сталося, що за її анонсом деякі ЗМІ некоректно перефразували твою цитату про суддів та гравців Динамо.

- Ні, моя невелика кількість інтерв'ю у мережі це не образа на пресу. Вважай, скільки інтерв'ю опубліковано, стільки разів зверталися до мене (посміхається). Щодо суддів, то тут розмовами не зарадиш. Як багато не говорили б про проблеми - жодного сенсу немає. Насправді тоді я максимально коректно намагався висловитися.

• Читайте также: Как зарегистрироваться в онлайн казино Слот Сити

- У тебе немає акаунта в соцмережах. Банально економиш час чи причина в іншому?

- Так, мене справді немає у соцмережах. Щодо причини, то вона, скоріше, підпадає під категорію «інших» причин. Мені більше подобається читати, хоча зараз роблю це не часто - прикро через це. Обожнював книжки у дитинстві. Цікавлюся документалістикою, політикою, ситуацією у світі: що і чому відбувається, які причини певних явищ в історії. 

- В УПЛ ти дебютував доволі пізно - у 29 років. Протягом кар'єри не виникало ситуацій, коли ти був близьким до її завершення?

- Скажу відверто - такі думки з’являлися періодично. Вони і зараз присутні. Все просто - я завжди намагаюся рівнятися на найвищі стандарти гри. Якщо б мене запитали про найкращий матч у кар'єрі, то я б сказав, що жодного хорошого матчу не зіграв. На полі треба демонструвати еталон - а я ніколи не показував еталонного футболу. Відтак, часто засмучуюся.

- Це постійне прагнення до перфекціонізму?

- Партнери, тренери та рідні не раз казали, що переборщую із цим, мовляв, я занадто серйозний. Проте як би я не намагався змінитися - не вдається. Не можу нічого вдіяти.

«Покарання Колоса? Я сам себе покарав»

- Попри зовнішній спокій, ти якось сказав, що нерідко піддаєшся емоціям. У Колосі, наприклад, став антирекордсменом, бо отримав три вилучення за сезон.

- Я покидав поле не через те, що когось в обличчя вдарив. Кожна червона - результат ігрових грубих фолів. Подекуди помилялися судді, в певних моментах я грав неправильно. 

- Твій дебютний матч у Прем'єр-лізі завершився вилученням. Сильно переживав через дві жовті картки у протистоянні з Маріуполем?

- Напевно, я перестарався і занадто налаштувався на цю гру. Поєдинок почався невдало - я припустився гольової помилки. Після цього епізоду у моїх діях з'явилося чимало нервів і невпевненості. Втратив повністю відчуття гри. Ця червона картка була певною мірою закономірною.

- Жовтень 2019-го став особливим у твоєму житті - у двох матчах поспіль ти отримав два вилучення. Санкцій з боку клубу не було?

- Ні, я сам себе покарав. У першій знаковій грі проти Динамо я отримав червону не з власної вини - усі пам'ятають вилучення після того, як м'яч влучив у моє обличчя. Пропустив тур і знову отримав червону в дуелі з Маріуполем - так співпало.  

- Після несправедливого скандального вилучення з Динамо хоча б не звинувачував себе?

- Це сталося надзвичайно несподівано для мене. Був впевнений на мільйон відсотків, що бути цього не може. Нечесність сильно засмутила мене. Мій шлях до Прем'єр-ліги був важким і довгим. Я наполегливо працював заради того, щоб грати у таких матчах проти таких суперників. І коли тебе вилучають, то на кар'єрі ставлять хрест. Осад залишився величезний.

- Останній поєдинок за Колос - знову вилучення і знову у двобої з Динамо. Символічно?

- З одного боку великий плюс полягає у тому, що Колос став незручним опонентом для Динамо. Останній тур минулого сезону завершився нашою перемогою над киянами 2:0 - вони боролися тоді із Зорею за друге місце. А тепер ми зіграли 2:2 в заключному поєдинку першого кола. Виграємо 1:0, вилучають Володимира Шепелєва. До речі, як і у тій скандальній грі у 2019-му. Динамо шансів не мало - я перебував у вирі подій і відчував це. Луческу на поле вибігав - епізод із шапкою, напевно, усі пригадують. 

• Читайте также: Онлайн казино Джокер: 100 гривен за регистрацию 

- Твоє вилучення тоді також виглядало суперечливо - то була взаємна боротьба з Беньяміном Вербічем.

- Чимало людей казали, мені про суперечливість суддівського рішення. Рефері спочатку тільки жовту показав. Потім переглянув VAR і дістав червону. Гра перевернулася - Динамо забило двічі. Якби вони виграли, то це була б найвища несправедливість. Колос став сильнішим і не повторив помилок минулого, коли ми поступилися 0:4.

«Багато хлопців з мого оточення погано закінчили»

- Доводилося бувати у твоєму рідному Краматорську - відверто кажучи, місто залишило незвичні відчуття.

- Кажи як є, воно - депресивне. Футбол був любов'ю всього мого життя. Вже у дитячому садку возився з м'ячем, а згодом це проявлялося все більше. Краматорськ моєї юності - далеко не найкраще місце в контексті футбольної перспективи. Футбол допоміг мені вибрати хороший шлях. Багато хлопців з мого оточення погано закінчили. 

- Більшість дітей на Донеччині, мабуть, вболівали за Шахтар. Ти не був винятком?

- Найцікавіша річ полягає у тому, що якраз навпаки. Мене виховав Шахтар, але наприкінці 90-их я вболівав за велике Динамо Лобановського. Коли Андрій Шевченко вирушив у Мілан, то я почав вболівати за них. Мріяв придбати собі форму Динамо - мені Ребров шалено подобався. Одного дня на білій футболці просто фломастером намалював спонсорів, прізвище і номер. На тренуванні старші хлопці сміялися, та я почувався страшенно щасливим.

- Наскільки важко потрапити в Академію Шахтаря?

- У мене не було такої цілі. Все сталося само собою. Тренувався, грав, а мій перший тренер Микола Гумський, якому я щиро вдячний за науку, взяв нашу команду і повіз у Донецьк на товариську гру проти Шахтаря. Ми без шансів поступилися, між нами існувало провалля у рівні готовності. Втім у певних моментах я непогано проявив себе і тренер гірників Геннадій Куренков звернув на мене увагу та запросив до себе. Це трапилося за два-три місяці до старту набору в Академію. До речі, дитиною я був прикрою - мав велике его, тягнув ковдру на себе. Тренери в Краматорську і Донецьку це терпіли, а я з віком зрозумів свої помилки. Зараз вдячний їм за терпіння.

- У дорослому футболі ти дебютував за Шахтар-3, який виблискував іменами майбутніх зірок: Віценець, Картушов, Ракицький, Пономар. 

- А також Бутко, Ордець, Будківський, Нойок та багато інших. Кожен мав перспективу і здібності, однак розпорядився своїм талантом по-різному. Той же Ракицький пройшов важкий шлях, повір. У певний час у нього не всі вірили, та він довів зворотне. Або Віталік Віценець - йому просто травми завадили. Не сумніваюся, що зараз він грав би за збірну України.

- З основою «гірників» ти ніколи не тренувався?

- Ні, і думаю, що шансів я не мав. Програв конкуренцію ще на підступах - навіть на гарматний постріл не наблизився. Але було вдосталь перспективних хлопців, які могли грати в будь-якому клубі УПЛ, їх залучали до тренувань з першою командою Шахтаря. Проте їхня кар'єра закінчилася у 19-20 років. У кожного своя голова і своя дорога.

«Усі були шоковані, однак вірили у нормалізацію життя»

- За ігровою практикою ти їдеш у Кримтеплицю, та лише двічі виходиш на поле. Що пішло не так?

- Шкодую дотепер - поводив себе неправильно. Потрапив у хорошу першолігову команду, я мав тільки 19. Отримав сильну довіру, та не розпорядився нею. Мої амбіції завадили проявити себе і закріпитися у колективі.

- Далі був перший закордонний досвід - виступи у молдавському Тирасполі. Теж хороша школа?

- Клуб забезпечив якісними тренувальними умовами - Тирасполем володів спонсор Шерифа. Почувався комфортно і ніби повернувся у минуле, коли навчався в Академії Шахтаря. На той момент то був мій рівень - думаю, слід у Молдові залишив непоганий. Десять років тому місцевий чемпіонат був цікавішим, більш конкурентним. Принаймні, команди не програвали Шерифу так часто з рахунками 0:10, як тепер - фаворит відчував спротив.

Максим Максименко у складі Тирасполя

- У 2013-му ти виграєш із Тирасполем Кубок країни, а у фіналі реалізовуєш післяматчевий пенальті. Сильно хвилювався?

- Зовсім ні. Якщо чесно, то мені б зараз хотілося мати ту впевненість, яку мав тоді, у 22-23 роки. З роками я обмежив діапазон своїх дій на полі. Мені здається, що раніше я був більш нахабним і рішучим. Зараз якось трохи заховався в мушлю.

- Наступний етап - алчевська Сталь, звідки вийшли чимало класних футболістів: Батюшин, Акименко, Єрмаков, Степанюк, Солдат. Що дали тобі два сезони у цій команді?

- Сталь - дуже хороший і солідний клуб. Як на мене, тодішня Перша ліга була цікавішою. Так, зараз теж є боротьба, але на той час і там, і у Прем’єр-лізі якість гри була вищою. Прикро, що багато клубів зникло, у тому числі і Сталь.

- Ти застав початок воєнних дій в Алчевську?

- Все бачив на власні очі. Покинув Сталь тільки через розформування команди. Сезон 2014/2015 ми ще розпочали, до кінця сподівалися, що ситуація налагодиться. Усі були шоковані, однак вірили у нормалізацію життя. Півроку домашні поєдинки проводили у Карлівці на Полтавщині. Взимку керівництво клубу вирішило, що утримувати команду немає сенсу. Хоча до останнього дня перед нами виконували фінансові зобов’язання. 

«Дружина з немовлям в авто виїжджала з Донецька під дулами автоматів»

- Футболісти покинули місто без проблем?

- Я мешкав у Донецьку, моя донька народилася там у квітні 2014-го. Ситуація так склалася, що дружина з немовлям в автомобілі виїжджала з Донецька, коли його вже окупували. Робила це під дулами автоматів. Я навіть не був поруч, адже виїжджав тієї миті з Алчевська. Пізніше ми перебралися у Запоріжжя. Команда майже не тренувалася, збиралася за день до гри, проводила одне-два заняття і виходила на поле. Після гри роз’їжджалися по своїх містах. 

- Більшість наших спортсменів вважають, що спорт поза політикою. Хоча ти казав, що цікавишся цією сферою і, зрештою, бачив на власні очі зародки окупаційних процесів. Яка твоя позиція з цього приводу?

- Чи вважаю я Росію агресором? Так. Не соромлюся цього. Справа не лише у політиках. Візьмемо примітивний приклад. Як у Донецьку і Луганську люди жили до 2014-го року? Достаток був кращим, це однозначно. Та мені здається, що навіть тепер люди, які мешкають в умовному Києві, не усвідомлюють того, що відбулося на Сході, вони не задумуються про причини. І це погано. У той час на фронті нашу територіальну цілісність захищають воїни - щиро вдячний їм за це. 

- Як гадаєш, чому люди не вникають у причини конфлікту?

- Дехто просто не хоче робити цивілізаційний вибір на користь інтеграції у Європу. Мені здається, що у нашій країні співвідношення позицій орієнтовно 50 на 50. Певні люди живуть минулим. Мовляв, у молодості було краще. Впевнений, що через 100 років наші нащадки скажуть «велике спасибі» людям, які виходили на два Майдани і боролися за країну. Питання насправді дуже серйозне і говорити можна довго. Якщо коротко - треба визначитися чи хочемо ми жити у тоталітарному суспільстві. Не всі усвідомлюють це. Ізраїль з Палестиною воюють за Храмову гору, а у нас битва за Києво-Печерську Лавру. Росія хоче відібрати у нас первородство. По праву це належить Україні та Києву. Протягом багатьох років ми жили під окупацією, нам стерли це з пам’яті. Український народ зробив вагомий внесок у розвиток європейської цивілізації.   

- У Греції тебе, мабуть, запитували про те, що трапилося на Донбасі та у Криму. Що ти пояснював?

- Я розповідав те, що бачив на власні очі. Я ж бачив, хто кого провокував. Добряче наїздився рідною Донецькою областю. Проїжджав поруч зі Слов’янськом, коли все починалося. 12 квітня, здається, поверталися з гри. Не українська армія провокувала і розв’язала цей конфлікт. Які можуть взагалі бути питання? Незрозумілі люди з іншої країни захоплюють зі зброєю наші адміністративні будівлі. Потім скидають і топчуть прапори моєї країни. Які тут ще можуть бути ілюзії і сумніви? Чому вони вішають прапори іншої країни? 

- І все ж - чому ти маєш чітку позицію, а левова частка футболістів вважає, що це їх не стосується?

- Зручно вдавати, ніби нічого не бачу, нічого не чую. Мовляв, мені добре і відстаньте від мене. Це велика помилка. Порадив би усім спортсменам і футболістам зокрема, побільше цікавитися політикою. Дізнаватися про те, що відбувається навколо. Одного дня настане момент і може виникнути проблема. Ми вже проходили період, коли країни могло просто не стати. І про футбол тоді ніхто взагалі не думав би. Давайте глянемо на футболістів, які грали на Донбасі чи у Криму. Скільки вони втратили? І якась частина з них теж спокійно собі жила, ні у що не вникала. Але однієї миті все їхнє майно зникло. Якщо не замислюватися про життя країни, то таке може статися будь-де. 

- Тебе коли-небудь запрошували у чемпіонат Росії?

 - Чув про якісь варіанти, коли мені було 17-18 років, та все залишилося на рівні розмов. Зараз більше не запрошують - значить у моїй кар’єрі все правильно відбувається, так і повинно бути.

«Десну не пустили в УПЛ. Нас розтоптали, розмазали»

- Твій другий легіонерський досвід припав на Спартак з Юрмали. Чим запам’яталася Латвія?

- Виключно позитивом. Латвія - чудова країна з хорошими людьми. У футбольному плані нам не вдалося виконати поставлених керівництвом завдань, та це виключно наші проблеми. У всьому іншому - я почувався максимально щасливим. 

- У 2016-му ти повертаєшся в Україну і підписуєш контракт з першоліговою Десною. 

- Я прийшов у Десну, коли її не розглядали як потенційного учасника УПЛ. Спочатку ми фінішували на 8-й сходинці, а вже через рік здобули путівку у вищий дивізіон. Проте подальші події усі, мабуть, пам’ятають. Нас просто не пустили у Прем’єр-лігу.

- Колектив сильно засмутився?

- То був надзвичайно болісний удар. Величезне розчарування. Чимось схоже на вилучення з Динамо. Нас розтоптали, розмазали. Я не міг зрозуміти, чому на твоїй кар’єрі просто ставлять хрест. Ці ж люди начебто повинні сприяти розвитку футболу, а насправді все інакше. Згодом я перейшов у Колос, а Десна тільки додавала. 

- Як і Колос.

- Так, обидва клуби зростали. Усе сталося закономірно і органічно. 

- У складі Десни ти не реалізував вирішальний пенальті в 1/8 фіналу Кубка України. Важко переживав?

- Так, я сильно засмутився. Мені здавалося, що ми більше заслуговували на перемогу, ніж Дніпро. Я підвів команду. Підходив до удару впевнено, без страху, але пробив дуже невдало. У якості жарту можна сказати, що трохи заспокоювало лише те, що я не забив Андрію Луніну. 

«Ніхто з футболістів не зумів зіпсувати мікроклімат у Колосі»

- Пригадай, будь ласка, свої емоції, коли ти став гравцем Колоса. Вірив, що незабаром ця команда гратиме у Лізі Європи?

- Я міг залишатися у Десні - мені пропонували продовжити контракт. Підкупили амбіції Колоса. Здалося, що клуб стрімко розвиватиметься. Як виявилося, я не помилився. Коли залишав Ковалівку, то казав хлопцям, що Колос на роки стане тим клубом, який постійно боротиметься за єврокубки і медалі. Колос має дуже хороші амбіції. Таким він був ще у Першій лізі, коли я туди переходив. Починаючи з президента і закінчуючи людьми, які доглядають за полями чи готують їсти. А тренерський штаб який! Він розвивався синхронно з командою. В професійному плані у них ще є перспектива для зросту. Тренерів Колоса чекає хороше майбутнє. 

- Якщо у нижчому дивізіоні Колос мав свою родзинку, то згодом прихід легіонерів і деяких гравців трохи зіпсував атмосферу. Принаймні, зі сторони здалося, що умовний Євген Селезньов негативно вплинув на команду. 

- У колективі завжди була чудова атмосфера і правильний мікроклімат. І ніхто з футболістів не зумів його зіпсувати. Хто би не приходив… Передусім це заслуга Руслана Костишина, який нікому не дасть зіпсувати мікроклімат. 

- У минулому сезоні Колос брав участь у Лізі Європи. Щоправда, ти жодного разу не потрапив у заявку на матч. Причина у травмі?

- Ні, я був здоровий і перебував у повній готовності. Таким було рішення головного тренера. Він вибрав інших хлопців, які очевидно були краще готові.

- Поставився до цього з розумінням?

- Я засмутився. Вранці перед грою з Арісом тренер назвав імена гравців, які не потрапили у заявку - ми займалися окремо. Можу запевнити - незважаючи на відсутність у заявці, я все одно тренувався на 100 відсотків. Те саме було з Рієкою та в інших випадках, коли я не потрапляв у заявку чи сидів на лавці. Від цього не змінювався мій підхід до тренувань і своїх обов’язків. 

«Зупиняє поліцейський і запитує про матч»

- Взимку ти став гравцем Ларіси. Як довго думав над пропозицією команди з елітного грецького дивізіону?

- Це було несподівано. Я не планував покидати Колос. Однак все вирішилося миттєво - я думав недовго, та й клуб пішов назустріч. Керувався одним принципом - переїзд у Грецію буде вигідним варіантом для моєї кар’єри, як і Колосу буде краще без мене. Зрештою, результат це показав - з боку Колоса так точно (посміхається).

- Звик до нового середовища?

- Сім’я приїхала до мене тільки три тижні тому. Фактично три місяці я жив наодинці в готелі. Все через складний процес оформлення документів. У зв’язку з пандемією, в’їзд у Грецію ускладнений. Втім побутові умови тут на високому рівні, я задоволений. 

- Як у тебе з володінням іноземними мовами?

- До поліглотів мене не можна зарахувати. У Греції відсотків 80 населення спілкується англійською. У команді також всі спокійно володіють цією мовою. Моя англійська не ідеальна, але з комунікацією та в побуті проблем не відчуваю. Додавати, звичайно, ще треба.

- Використовуєш шкільні знання?

- У школі я вивчав німецьку. Всі пішли вчити англійську, а я хотів не як усі - нас лише двоє відвідувало уроки німецької мови. Тому англійську вивчав по ходу. За останні три місяці сильно додав. Команда інтернаціональна, спілкуюся зі всіма дуже тепло. 

- Ларісу очолює італієць Джанлука Феста, за спиною у якого виступи за Інтер, Рому та Мідлсбро. Який він тренер?

- Дуже кваліфікований. Засмучує те, що футболісти спрацювали не на повну силу і підвели наставника. Взагалі у Греції усі Ларісу називають АЕЛ. Клуб має велику фанатську базу. Тут люди сильно переживають за команду. АЕЛ має давні традиції. Це єдиний клуб не з категорії топів, який вигравав чемпіонат та кубок Греції. 

- На вулиці часто впізнають?

- У тому й справа, що тут усе місто цікавиться командою. Не хочу сказати, що в Україні люблять футбол менше. Просто їдеш на автомобілі, зупиняє поліцейський і запитує про матч: чому так зіграли, як так і що буде далі… Тут футболом цікавляться більше. Особливо впізнають на вулицях діти, переживають навіть жінки. Купуєш каву, а тебе власниця закладу запитує, чому АЕЛ перебуває на дні таблиці. Після поразок не хотілося виходити на вулицю. Соромно дивитися людям в очі.

- На жаль, АЕЛ не зберіг місце у Суперлізі. Що далі?

- Сезон закінчився, але кінцевого рішення ще немає. Зараз триває судова тяганина. Відкрите питання - у якому дивізіоні гратиме АЕЛ. Якщо коротко, все через дії певних клубів, які нібито порушували регламент. Тому тренувальний процес у нас продовжується, все ще очікуємо. Президент сказав, що навіть при найгіршому сценарії ставитимемо завдання повернутися в еліту у новому сезоні. Якщо гратимемо у нижчому дивізіоні, а клуб влаштує моя робота, то я залишуся в АЕЛі. Проте буває всяке – ми не застраховані від форс-мажорів.

- Для тебе день народження це, скоріше, радісна подія?

- Для кожної людини це особливий день. Традиції певного святкування не маю - кожного разу по-різному. Головне - перебувати у колі сім’ї з дружиною та донькою. По ходу вигадаємо, що робити, куди їхати і як святкувати.

- Тобі виповнюється 31 і ти казав, що інколи задумуєшся про завершення кар’єри. Наситився футболом?

- Я пройшов складний шлях, а моя сім’я разом зі мною. Не хочеться все раптово кидати. У всякому разі мені б хотілося залишитися у футболі. Цікавлюся тренерською діяльністю, зокрема, роботою з дітьми. Хочу ділитися своїми знаннями і досвідом.