«Після війни Україна стане однією з найрозвиненіших країн Європи»: великий олімпієць Олександр Абраменко навіть NFT зі своїм автографом обернув на благодійність для українців

Валерий Пригорницкий
Валерий Пригорницкий
Просмотров 18544
2 голоса
«Після війни Україна стане однією з найрозвиненіших країн Європи»: великий олімпієць Олександр Абраменко навіть NFT зі своїм автографом обернув на благодійність для українців
Олександр Абраменко. Фото: Getty Images
2
0
Комментариев 0

Видатний фристайліст дав ексклюзивне інтерв’ю Fanday.net.

Єдиний в Україні мультимедаліст у фристайлі ексклюзивно розповів Fanday.net про Олімпіаду, початок війни і як проходять його сьогоднішні будні.

16 лютого український фристайліст Олександр Абраменко став срібним призером Олімпійських Ігор, здобувши для України єдину медаль у Пекіні. 19 лютого він повернувся до Києва, а через п’ять днів вимушений був ночувати у підземному паркінгу столичної багатоповерхівки.

Усі щасливі емоції від Олімпіади відійшли в сторону після 24 лютого

- Олександре, перш за все, дякую вам за олімпійську медаль. Це останній щасливий момент для українців перед війною. До Пекіна ви їхали, не роблячи гучних заяв. Проте в глибині душі ви розраховували на медаль?

- Дякую. Справді моя медаль була для мене та й всіх українців довгоочікуваною і такою бажаною. Але з першого дня війни, 24 лютого, усі щасливі емоції від срібної медалі Олімпіади зняло як рукою. 

Найбільше розраховував на медаль у командних змаганнях. Але після того, як нашу команду не допустили до старту через позитивні ковід-тести, довелося налаштовуватись на індивідуальний старт. Перед Іграми мені дійсно не вдавалося досягати результатів в індивідуальних стартах, але у командних змаганнях наша команда двічі ставала третьою, тож і в Пекіні ми розраховували на медаль у цьому новому виді програми на ОІ.

- У чому феномен Олександра Абраменка? До Ігор у Пекіні у вас не було індивідуальних подіумів у сезоні, та й динаміка результатів не радувала.

- Напевне, в мене більше виходить налаштовуватися на найвідповідальніших стартах. Гадаю, це приходить з віком, бо на перших своїх Олімпіадах у Турині та Ванкувері я не зміг кваліфікуватися до фіналу, а починаючи із Сочі-2014 я завжди у шістці.

Після золотої медалі Пхенчхана-2018 мені необхідно було не лише освоїти новий стрибок, а ще й здобути ліцензію, без якої не можливо було б розраховувати на п’єдестал. З цим стрибком в мене були проблеми, які позначалися на виступах, але у Пекіні я його виконав, що і принесло мені срібну нагороду.

- Чи правда, що влітку ви навіть розмірковували над завершенням кар'єри?

- Ні, це якась неправдива інформація. Якщо я не закінчив після травми перед Олімпіадою у Південній Кореї, то який сенс закінчувати напередодні найважливішого старту чотириріччя, навіть через невдалу смугу результатів? 

- Коли вам запропонували нести прапор на церемонії Відкриття, не думали відмовитися? 

- Навпаки я дуже хотів та сподівався, що мені довірять цю почесну місію. Я знав що є забобони з цього приводу, але бажання нести прапор на Відкритті Олімпіади було набагато більше моєї віри в цей забобон.

- Олімпіада в Пекіні для українців запам'яталася великою кількістю позитивних ковід-тестів та нелюдських умов утримання хворих. Чому саме із нами стільки позитивних тестів? І як вам Олімпіада в ізоляції, життя у «бульбашці» зсередини?

- Для мене теж це було дивно. Тому що за весь час підготовки у нас в команді не було жодного випадку ковіда. А після того як ми прибули в олімпійське селище, більшість почала хворіти, незважаючи на всі заходи по боротьбі з вірусом.

Ще до приїзду до Пекіну, я вже розумів, що ця Олімпіада буде особливою через пандемію. За два тижні до прильоту ми повинні були зареєструватися в спеціальному додатку, де ми щодня вносили дані про температуру та відповідали чи є в нас симптоми хвороби. А за два дні до прибуття ми здавали по два тести. В олімпійському селищі ми здавали тести зранку щодня. Пересуватися скрізь потрібно було лише в масках. У їдальні не можна було накладати їжу власноруч, а столи були розділені прозорим пластиком для кожної людини окремо. Виїжджати із села можна було лише на схил, де відбуватимуться змагання.

- Чи не вважаєте ви, що влада КНР таким чином жорстко придушує свій народ?

- Не можу сказати, що відбувається у китайців у повсякденному житті, оскільки навіть не було можливості виїхати подивитися місто і як живуть люди у часи пандемії. Але, дивлячись які умови для олімпійців, можна зробити висновок, що в Китаї занадто суворі обмеження з приводу пандемії.

Росіянин Буров був у шоці, коли я показав, що насправді відбувається в Україні

- Чи могли ви уявити, що відразу після Олімпіади почнеться війна? Коли ви повернулися до України?

- На Олімпіаді стежив за новинами і чув, що росія збирається напасти, але до останнього не міг повірити, що таке трапиться.

- У який момент війни вам було найстрашніше?

- Я живу поруч із аеропортом Жуляни, і було страшно, коли його бомбардували ракетами і одна влучила у житловий багатоповерховий будинок. Також не по собі було коли часто бачив як спрацьовує система ППО та збиває ракети близько, що аж вибухова хвиля діставала до будинку.

- Після вашої медалі українські ЗМІ більше писали не про ваше досягнення, а про спільне фото з Іллею Буровим. Наскільки це вас зачепило?

- Я не згоден, що українські ЗМІ писали більше про фото, все ж таки наші медіа висвітлювали здобуту медаль, а про фото якраз неукраїнські ЗМІ намагалися розігнати цю тему. Я не звертав на це уваги, адже для мене було важливо те, що мені вдалося порадувати всю країну довгоочікуваною медаллю, тим більше в такий важливий день, день Єдності. Іллю я привітав як спортсмен спортсмена. Хоча фото і не було моєю ініціативою, це обговорювали ті ЗМІ, які, окрім смажених фактів, нічого цікавого не можуть написати, щоб їх читали та заходили на їх сайти.

- З Іллею продовжуєте спілкування? Що він писав вам після початку війни?

- Він писав мені, питав що в нас відбувається, я йому розповів все як є. Він був у щоці від того, що я йому розповів, адже їм по ТВ показують зовсім іншу картинку.

- Чому всі російські спортсмени мовчать?

- Думаю, що всі російські спортсмени, які мовчать про ситуацію в Україні, або вірять пропаганді, яка у них йде по телебаченню, або бояться відповідальності за свої висловлювання на цю тему.

- Як ваша дружина Олександра Орлова реагує на війну?

- Так само, як я, в шоці від того, що відбувається і не вірила, що таке можливо.

 Виїхав із сім’єю до Західної України

- Ви перший тиждень ночували на підземному паркінгу у Києві. У результаті вдалося вивезти родину в Мукачево до тренера Енвера Аблаєва? 

- Перший тиждень я залишався в Києві з дружиною та дворічною дитиною. Коли була повітряна тривога, доводилося спускатися у підземний паркінг і ночувати там, бо в ночі спуститися із двадцятого поверху у разі чого швидко не вийде. Потім вирішив, що краще виїхати у західну частину України, де ми зараз і знаходимось.

- Як проходять ваші будні сьогодні?

- Шукаю можливості допомагати постраждалим. Зробив NFT зі своїм автографом та продаю на платформі Rarible. Поки що придбали лише дві штуки, але це тридцять тисяч гривень і вже вдалося допомогти деяким сім’ям, яким довелося переїхати.

- Як ваші батьки? Вони, як і раніше, в Миколаєві? Яка ситуація у цьому місті?

- Батьки зараз у безпеці. Вони переїхали з квартири до приватного будинку під Миколаєвом, тому що обстріли були вже поруч із будинком і у квартирі залишатись було небезпечно. А у самому Миколаєві зараз вже небезпечно, місто постійно обстрілюється.

- Яким ви бачите закінчення війни?

- Звичайно, ми переможемо, це лише питання часу, тому що на нашому боці правда та допомога всього світу. Після перемоги будуть відбудовані всі постраждалі міста та відновлена уся інфраструктура. Україна відновиться та стане однією із найрозвиненіших країн Європи. А найголовніше буде вільною!

Комментировать могут только зарегистрированные пользователи.