«Тільки спробуйте влучити у мою кепку - посаджу у запас». Був зіркою Кривбасу, випадково зіграв за Динамо і відмовив Шахтарю

Просмотров 24398
1 голос
«Тільки спробуйте влучити у мою кепку - посаджу у запас». Був зіркою Кривбасу, випадково зіграв за Динамо і відмовив Шахтарю
1
0
Комментариев 0

Кар’єра уродженця Херсона Ігоря Ніченка однаково успішно минула в Україні та Угорщині. На Батьківщині він грав за потужний Металіст та міцний Кривбас, а за кордоном досягнув вершин із Ференцварошем. Крім цих глобальних подій, у його футбольному житті траплялося чимало цікавих та незвичних моментів.

Ігор Григорович традиційно двічі на рік приїжджає в Україну. Дзвінок застає його дорогою з Херсона до Києва - він їде у гості до рідні. Ексклюзивно для FanDay Ігор Ніченко розповідає про свій єдиний унікальний матч за Динамо, курйоз на тренуванні у Кривбасі та мрію дитинства, яку допоміг реалізувати Металіст. 

«У Херсоні дороги просто жахливі»

- Починаючи з 2013 року ви мешкаєте в Угорщині. Почуваєтеся там як удома?

- Мої батьки та родичі живуть в Україні, тому Угорщину повноцінно домівкою назвати не можу. Проте ці дві країни є рівноцінними для мене: тут спогади і рідня, там - робота і житло. 

- Влітку ви мали змогу відвідати Херсон, місто вашого дитинства. За останні десятиліття Херсон змінився?

- На жаль, змін якраз небагато. Хотів би сказати, що місто рухається у кращу сторону, розвивається, але не можу цього зробити. Побут, всі ці дороги - навіть не хочу нагнітати. Все-таки маю надію, що розвиток настане. Проїжджаю всю Україну, дивлюся навколо. Прикро, але різниця з Європою відчувається. 

- Хоча б з дорогами лад навели.

- Так, погоджуюся. Основні шляхи між містами виглядають набагато якісніше, ніж раніше - це треба відзначити. Однак у Херсоні дороги просто жахливі.

- Чого з українського побуту вам не вистачає в Угорщині?

- Друзів і батьків (посміхається). Звичайно, що моря ще не вистачає. Хоча в Угорщині є озеро Балатон. 

- У Херсоні ви провели чимало часу з Юрієм Мартиновим, колишнім гравцем збірної України.

- Так, завжди радий з ним зустрітися. Зараз Юра передає знання дітям, дає приватні уроки з футболу. Я з радістю провів невеличкий майстер-клас для його підопічних. Також зустрічався з друзями, з'їздив на море. Словом, чудово провів час. Прикро, але хороше інколи закінчується. Зрештою, повертаюся в Угорщину з хорошим настроєм.

- Угорська мова - надзвичайно складна для вивчення. Як швидко вам вдалося її опанувати?

- Коли закінчив з футболом у 2004-му році, то розумів майже все, а от говорити складно було. Фактично минуло 8 років з моменту мого приїзду, та я використовував тільки найпримітивніші фрази. У колективі завжди були або земляки, або серби - мав з ким спілкуватися. У 2011-му повернувся в Угорщину після кількох років в Україні і серйозно взявся за мову - варіантів просто не було. Зараз теж не можу сказати, що ідеально спілкуюся. Угорська мова складна і красива - я все ще у процесі опанування. 

- Чому після активних виступів повернулися в Україну?

- Почав працювати у херсонському Кристалі. Місцевою школою керував відомий у минулому футболіст та арбітр Анатолій Жосан. Я тренував дітей 1992-го року народження. Згодом Мартинов запросив мене у тренерський штаб друголігового Кристалу - працювали разом з Володимиром Лебедем. Але коли пізніше виник варіант в Угорщині - я без роздумів повернувся.

«Можете уявити, що означає зіграти у квадрат з Віталієм Хмельницьким»

- Збірна Угорщини хоч і не вийшла з групи на Євро-2020, втім закохала у себе всю Європу. Як сприйняли виступи національної команди на батьківщині?

- Можливо, видатного результату не було, втім гра угорців не могла залишити байдужою. Після багатьох років відсутності на Євро, минулий чемпіонат видався непоганим. Угорщина за останні 10 років суттєво додала у плані розвитку дитячого футболу: створюються умови, зростає молоде покоління. Коли я дивився на все це, то не сумнівався, що рано чи пізно позитивний ефект у майбутньому буде. Цей момент настав. 

- Сильний Ференцварош це теж наслідок цих процесів?

- Так, клубний футбол в Угорщині стрімко розвивається. Нехай і ключову роль в успіхах угорського чемпіона відіграють легіонери. На трибунах все більше людей, інтерес до гри зростає. Щиро радий, що руку цих позитивних змін приклав наш Сергій Ребров. Переживав і вболівав за нього - він провів пристойну роботу.

- Ви зараз також працюєте над розвитком угорського футболу?

- Виховую молоде покоління у Дьор ЕТО. Раніше працював у тренерському штабі, коли ми ставали чемпіонами Угорщини. Далі була пауза, а потім мене запросили в Академію. Спочатку я прийняв 14-річних хлопців. Згодом у першій команді відбулася зміна тренерів, я став помічником головного тренера. Станом на даний момент виконую функції асистента головного тренера у дублюючому складі. Це проміжний етап між основною командою і U-19. Ми виграли чемпіонат регіону і тепер виступатимемо у другому дивізіоні. 

- Ви згадуєте про роботу з 14-річними. Приблизно у такому віці ви поїхали з Херсона у Київ.

- Я шалено любив футбол. Просто сильно прагнув і мріяв про футбольну кар'єру, тому не сумнівався у своєму виборі. До того ж їхав не будь-куди, а в елітний на той час київський спортінтернат. 

- Там вам пощастило попрацювати з Олександром Щановим та Віталієм Хмельницьким.

- Чудові люди! Любили нас, оберігали - радий, що доля звела з такими тренерами. Віталій Григорович ще й брав участь у тренуваннях. Можете собі уявити, що означає, коли ти граєш у квадрат з Віталієм Хмельницьким. Він багато розповідав про Динамо: жарти, цікаві історії… 

«Мріяв про те, щоб батьки побачили мене по телевізору»

- З Динамо пов'язана незвична історія, коли ви зіграли один матч за «біло-синіх» на Кубок Федерації. 

- О, це спогади на усе життя (посміхається). Я, 18-річний, тільки закінчив навчання в інтернаті. Існувала практика із залучення молоді в дублюючу команду. Хто підходив – залишався. Віталій Хмельницький розповів, що є така можливість. Мене випустили на заміну в матчі з Металістом. Зіграв трохи більше 20 хвилин - замінив Павла Яковенка. Ну як зіграв? Вийшов трохи, побігав. 

- У тому ж 1989-му ви їдете у хмельницьке Поділля. Робота під керівництвом Іштвана Секеча та Мирона Маркевича була пізнавальною?

- Саме Секеч покликав мене у Поділля. Незабаром його змінив Мирон Богданович. Я діяв у нападі, доволі непогано забивав. Так склалося, що з перших ігор хмельницька публіка прийняла мене. Та й ветерани колективу добре ставилися. То була хвилююча мить - перейти з дитячого футболу у дорослий. Яким би талановитим не був, це завжди непросто. Я бачив чимало таких хлопців, які так і не подолали цей бар’єр. Я отримав певний поштовх і аванс - схопився за свій шанс.

- Ще один аванс - запрошення у вищоліговий Металіст зі скромного Поділля.

- Я здійснив стрибок з Другої ліги у Вищу. Чудова школа життя! Ніби недавно дивився по телевізору Динамо, Шахтар і Спартак, а тут виходжу проти них на поле. Я мріяв про те, щоб батьки побачили мене по телевізору. У ту мить мріяв хоча б про один поєдинок. Коли у Хмельницький приїхали представники з Харкова і розповіли про цей варіант я почувався безмежно щасливим. Не знаю, на якому небі перебував (посміхається). Здійснилася мрія дитинства. 

- У 1992-му, після харківського періоду, ви переходили у Кривбас сформованим футболістом. У Кривому Розі ви провели три сезони, які стали чи не найкращими у вашій кар’єрі.

- Спершу я поїхав на кілька місяців у Херсон, де виступав за першоліговий Кристал. Так сталося, що в одному з останніх турів ми зустрілися з Кривбасом, який боровся за вихід у Вищу лігу. Ми програли 2:3, та я оформив дубль. Незабаром вони запросили мене. У дебютному сезоні у «вишці» ми фінішували восьмими - непоганий результат. 

- Мабуть, найбільший спогад - перемога над Динамо у 1993-му?

- Цьому матчу передувала курйозна історія, пов'язана з Ігорем Надєїним. Я достеменно не знаю, чому розпочав той матч із запасу. Скоріш за все через те, що на передігровому тренуванні виконував діагональ і випадково влучив у нашого головного тренера, з якого від удару злетіла кепка. А вже наступного дня я вийшов на заміну, забив переможний гол у ворота Динамо - що може бути краще? Віталік Пантилов недавно надіслав це відео. Вперше побачив той гол зі сторони, адже пригадував його не дуже чітко, через плин років туманно пам’ятав. 

- На відеозаписі чітко видно і пас Пантилова, і його незабутні танці.

- Ламбада? Хтось добре танцював, хтось добре бив і грав. Молоді були, веселі - у Кривбасі був дружний колектив.

- Ігор Олександрович не ображався через той випадок?

- Зовсім ні, він був чудовим наставником і людиною. Інколи згадую свою неточну передачу і своїм підопічним в Угорщині кажу: «Дивіться мені! Тільки спробуйте влучити у мою кепку - посаджу у запас» (сміється).

«Яка адаптація? М’яч і поле всюди однакові»

- Слідкуєте за процесом відродження Кривбасу і поверненням клубу у Прем'єр-лігу? 

- Переписуюся з Сергієм Мазуром та Геннадієм Приходьком, тому в курсі багатьох подій. Маю великі сподівання на повернення Кривбасу в еліту. Для мене це дуже дорогий клуб, який заслуговує на місце серед провідних команд українського футболу. Маю чудові спогади про Кривий Ріг, особливо про той колектив.

- У середині 90-х після трьох плідних сезонів у Кривбасі ви їдете в Угорщину і відразу вражаєте результативністю. Складно було адаптуватися?

- Допомагав наш тренер Іштван Шандор, який працював і в Україні. Плюс у Штадлері грали В’ячеслав Єрємєєв з Чорноморця і Віктор Мокрицький з Мукачево. Яка адаптація? М’яч і поле всюди однакові. Ці всі розмови про потребу часу… Після Київського спортінтернату та школи Леоніда Ткаченка в Металісті я не бачив перешкод. Раніше виходив проти умовного московського Торпедо, а тут проти скромніших угорських команд довелося грати. Та й у чемпіонаті України наші захисники діяли самовіддано, кусали, як собаки, умовно кажучи. 

- Переїзду в Угорщину могло не бути - вами нібито цікавився донецький Шахтар. 

- Так, представники Шахтаря приїжджали за мною, та Кривбас запросив непогані гроші. Потім з’їздив в Угорщину, мені там сподобалося. Шахтар знову кликав, але я вирішив нічого вже кардинально не змінювати.  

- Два чемпіонства, титул найкращого бомбардира місцевого чемпіонату, матчі в єврокубках проти Ньюкаслу. Що найбільше запам’яталося з періоду в Угорщині?

- Спогади хороші залишилися і про Штадлер, і про Ференцварош, і про Дунаферр. Найвищий рівень, звичайно, був у Ференцвароші. Чудові партнери, класні вболівальники. Як і про український етап кар'єри, спогади про той час виключно хороші.

- Зараз ви почуваєтеся своїм в угорському футболі. Проте не виключаєте варіанту з поверненням в Україну?

- Бачу себе в Угорщині. Маю там роботу, працюю. Я випав з українського футбольного середовища. Тому важко буде повертатися та інтегровуватися знову. Зрештою, не виключатиму жодних варіантів - у житті все може трапитися.

Комментировать могут только зарегистрированные пользователи.