«Сподіваюся поїхати на стажування в Челсі». Українець працював у Панатінаїкосі, має свій штаб і вчиться на курсах Барселони

Футбольна кар’єра Сергія Кузнецова видалася насиченою, цікавою та неординарною. Зараз Сергій Сергійович фактично на початку свого тренерського шляху, який також обіцяє бути особливим. Про роботу у Греції, пізнавальну науку на курсах Барселони та вражаючі навички поліглота 38-річний наставник розповів у інтерв’ю FanDay.

Вже незабаром перелік перспективних українських тренерів може поповнити Сергій Кузнецов. Він не схожий на більшість своїх колег: ідеально володіє англійською, хоч ніколи не працював головним тренером, однак має свій штаб та орієнтований на закордонний ринок. Крім того, асистував Олегу Кононову та Ласло Белені і почерпнув чимало цінних уроків. А головне - багато і наполегливо вчиться.

«Закінчую онлайн-курс в університеті Барселони»

- Знаю, що ви перебуваєте в Одесі і багато навчаєтеся. Як виглядає ваш середньостатичний день?

- Зранку везу дітей на тренування. Мої сини Даніель та Домінік займаються футболом. Після цього сідаю за науку - якраз закінчую онлайн-курс навчання в університеті Барселони. Незабаром здаватиму дипломну роботу.

- Мова викладання в університеті виключно англійська?

- Так. Курс триває чотири місяці. Щотижня здаю модуль. Маю домашнє завдання, яке повинен виконати і потім відправити відповідальній особі. Отримую за це оцінки. Якщо набираєш більше половини балів, то переходиш до наступного модуля. Крім того, періодично треба виконувати вправи, вести конспекти та робити інші завдання. 

Читайте также «Раджу футболістам більше цікавитися політикою». Він пройшов школу Шахтаря, став героєм скандалу з Динамо і грає у Греції

- Над якою темою зараз працюєте?

- Коучінг. Якщо детальніше, то вивчаю методологію Барселони, зокрема, як команда будує свій тренувальний процес. 

- Навчання на цих курсах забирає майже весь вільний час?

- Паралельно я підписаний на платні тренерські групи. Переважно це наставники команд іспанського та португальського елітних дивізіонів. Маю окрему підписку на англійських тренерів. Це реально цікаво - можна простежити сучасні тенденції. До того ж беру участь у різноманітних конгресах. Один з останніх тривав два дні з ранку до вечора. Цікаво було слухати різних спікерів. 

- Крім віртуального спілкування, знаходите нагоду і для живих розмов з колегами?

- Це хороша можливість почерпнути корисний досвід. До прикладу, перебуваю на зв’язку з угорським помічником Томаса Тухеля у тренерському штабі ПСЖ та Челсі. Жолта Льова знаю давно. Він трохи старший, однак ми перетиналися на юнацькому рівні в Угорщині. Потім Жолт грав за збірну і непогано проявив себе у німецьких клубах. Недавно бачилися з ним в Будапешті. Сподіваюся, що випаде нагода і поїду на стажування у Челсі.

Сергей Кузнецов в качестве помощника Олега Кононова в московском Спартаке

- Ви грали у багатьох клубах і працювали під керівництвом десятка тренерів. Відтак, здивувати вас, мабуть, важко. І все ж - постійно дізнаєтеся щось нове? 

- Звичайно. Візьмемо до прикладу методологію Барселони. Начебто ці речі очевидні і знайомі, проте лише тепер звертаєш увагу на деталі. Як правильно підказувати футболістам під час матчу? На що звертати увагу перед тим, як гравець отримає м'яч? Яким чином має запропонувати себе футболіст, якщо його партнер володіє м'ячем? Нюансів безліч. Як футболіст, я міг не концентруватися на цих аспектах. Та й, може, нас не завжди цьому вчили. Плюс загальні речі: тренувальний процес, вправи, мікроцикли, філософія та принципи гри. Я по-іншому тепер дивлюся на ці елементи і повинен їх ідеально знати. Якщо підопічний прийде до мене і запитає, я маю пояснити йому вичерпно і доступно.

«Белені зателефонував і запитав, чи зможу я асистувати йому»

- Після футболу ви займалися бізнесом. Принаймні, преса писала про сферу перевезень. Все одно не покидали надії повернутися у футбол?

- Безпосередньо перевезеннями я не займався - інвестував і фінансово допомагав знайомим хлопцям. Коли ти закінчуєш кар'єру футболіста - це зазвичай складний перехідний етап. Ти можеш зіткнутися з відсутністю роботи, це нормально. Навіть зараз у мене схожий момент - донедавна я працював у Панатінаїкосі, а тепер знову в пошуку.

Читайте также «Максимов сказав: «Ще раз так зробиш, грати у мене не будеш». Захисник Десни про унікального Йовічевіча, міфічну Троєщину і рибалку

- Чому не залишилися у Греції?

- Головний тренер Ласло Белені, у тренерському штабі якого я працював, не продовжив контракт з Панатінаїкосом через те, що не досягнув згоди з керівництвом щодо трансферної політики. Вони вирішили розійтися, а я пішов разом з Ласло. Шукаю нові варіанти… Сказати, що я раніше бачив себе виключно у тренерстві - ні, це не так. Кілька років тому Олег Кононов запросив мене в тульський Арсенал, з цього все почалося. Мені подобається тренувати, хоча це дуже складна діяльність. Щоденно працюю над саморозвитком і чекаю на шанс, щоб проявити себе. 

- Перебуваєте на зв'язку з Кононовим?

- Останнім часом доволі рідко. На даний момент ми мешкаємо у різних містах, тому кожен зайнятий своїми справами. 

- За яких обставин познайомилися з Белені?

- Це один з найкращих тренерів угорського походження. Я знав його ще з давніх часів, хоча й заочно. Потім спілкувалися особисто вже під час мого стажування у нього в Антверпені. Їздив на їхній тренувальний збір в Іспанію. Познайомилися ближче, чимало розмовляли. Коли у Ласло виник варіант з Панатінаїкосом, він зателефонував і запитав, чи зможу я асистувати йому. 

- Від таких можливостей не відмовляються.

- Безперечно. Цей етап був корисний хоча б тому, що весь тренувальний процес доводилося вести англійською мовою. Це чи не найбільш важливий епізод моєї тренерської кар’єри. За минулих 7 місяців я отримав хороший шанс для розвитку. До того ж, крім комунікації з командою, я постійно вчився на різноманітних курсах.

«Тато знає - якщо я дуже злий, то краще зі мною не розмовляти»

- Раніше ви розповідали, що непогано володієте шістьма мовами. Також планували вивчити іспанську. Можливо, колекцію поповнили і грецькою?

- Грецьку знаю зовсім трішки - виключно рядові фрази. Вважаю, що повинен послуговуватися місцевою мовою у країні, в якій працюєш. Людям приємно, якщо ти стараєшся використовувати хоча б базові фрази. Та й самому цікаво. Іспанська? Так, ставив перед собою таке завдання. Постійно починаю її вчити на онлайн-курсах. Начебто опановую, роблю прогрес… Навіть спілкувався з іспаномовними футболістами в Панатінаїкосі, користуючись якимись іспанськими виразами. Однак на полі все одно використовуєш англійську, перемикаєшся. 

- Маєте особливу методику вивчення?

- Жодного секрету немає. Ключова річ - спілкування. Перед цим опановуєш набір слів і фраз, які будуть необхідні. Все виходить само собою, невимушено. Можливо, певна схильність до вивчення мов у мене є - доволі швидко запам'ятовую.

Читайте также «Розмова з Лобановським тривала 50 хвилин». Створив сенсаційний Миколаїв, пережив страшну травму, бив рекорди у Дніпрі

- Тренерство - це, у тому числі, педагогіка та людські стосунки. Використовуєте у роботі поради вашого батька, відомого у минулому футболіста? 

- Тато і мама закладають основні принципи, коли виховують дитину. У свого батька я передусім перейняв базові речі: повага і щире ставлення до справи, якою займаєшся. Це допомагало під час футбольних виступів і за тими ж принципами працюю і зараз. Тато слідкував і продовжує слідкувати за іграми моїх команд. Траплялося, що після поєдинків він висловлював свою точку зору щодо моїх дій. В основному це стосувалося гри в обороні, оскільки батько був захисником. Крім того, він відчував мій настрій. 

- Після гри не варто дзвонити?

- Тато знає - якщо я дуже злий, то краще зі мною не розмовляти (посміхається). Я постійно прислуховувався до його думок. Та й зараз у процесі деякі спогади випливають. Особливо у бесідах із захисниками. Тоді згадую його.

- Батько мешкає у Будапешті?

- Так, разом з мамою та сестрою. Солігорський Шахтар Романа Григорчука грав в Угорщині номінально домашню гру Ліги конференцій, тому батько допомагав білоруському клубу з організацією матчу.

- За своє футбольне життя ви змінили безліч міст і країн, хоча дитинство провели в Одесі. Саме тому домівку обрали на узбережжі Чорного моря?

- Наша сім'я вдосталь подорожувала через футбольні причини. Навіть коли батько грав за Ференцварош, ми мали квартиру в Одесі, отже перебували, умовно кажучи, поміж двома містами. Згодом уже я придбав квартиру також в Одесі. Де б я не грав, кожного разу намагався у вільну хвилину приїхати у це місто. Тут познайомився зі своєю дружиною. Тепер маємо більше часу для того, щоб гуляти вулицями Одеси. Люблю це місто, люблю цих людей. Завжди приємно спілкуватися з одеситами.

«Ще до Панатінаїкоса мав пропозиції самостійної роботи»

- Ви ніколи не працювали у якості головного тренера. Виняток - нетривалий період у Спартаку в статусі виконувача обов’язків. Зараз відчуваєте у собі сили очолити команду?

- Я намагався будувати свою тренерську кар'єру крок за кроком. Ще до співпраці з Белені в Панатінаїкосі виникали пропозиції щодо самостійної роботи. Та я не відчував у собі достатньої впевненості - не володів необхідними знаннями. До того ж у мене з’явилися свої помічники: тренер з фізпідготовки і асистент. Перший - грек, другий - іспанець. Відчуваю у собі сили почати працювати самостійно. Ведемо переговори з різними клубами. Сподіваюся, що така можливість незабаром виникне.

- Які пріоритети?

- Важливо не просто піти будь-куди. Хочеться, щоб президент чи спортивний директор прагнули досягати результатів. Це комплексна діяльність для досягнення хорошого результату. Відбувати номер не хочеться. Я маю певні ігрові ідеї та принципи. Для того, щоб їх втілити тренер і керівництво клубу повинні дивитися в одному напрямі. 

- Країна значення не має?

- Абсолютно. Знання англійської розширює можливості. Робота у Греції переконала мене в тому, що я можу вільно висловлювати свої думки і пояснювати футболістам, представникам клубу і вболівальникам власні погляди. Головне - це спільне бачення у новому клубі. Хочеться створювати, розвивати і разом зростати. 

Читайте также «Тільки спробуйте влучити у мою кепку - посаджу у запас». Був зіркою Кривбасу, випадково зіграв за Динамо і відмовив Шахтарю

- Тиск, із яким стикаються футболіст та тренер, напевно, порівнювати не варто?  

- Це справді відбувається по-різному. Футболіст переживає, приходить додому, потрапляє у коло рідних людей, які допомагають пережити непрості епізоди. У тренера ситуація дещо інша. Тільки-но гра закінчилася, а він вже думками починає готуватися до наступного поєдинку. Емоції влягаються, ти повинен уже цієї ночі, максимум - наступного дня проаналізувати попередній матч. Врахувати помилки, виокремити необхідні зміни і на основі цього готуватися до нового матчу. Часу на переживання просто не залишається. Не кажучи про відчуття команди чи навички психолога. Інколи треба натиснути на колектив, навпаки відпустити або ж говорити індивідуально. Професія тренера - надзвичайно складна. Особливо в контексті відповідальності.

- Мабуть, найбільш тиск, з яким ви зустрічалися у кар’єрі - це робота асистентом Олега Кононова у Спартаку. Глузливі піджаки на трибунах, напади журналістів на пресконференціях. Як ви усе це переживали?

- Кожна людина долає ці труднощі по-своєму. Я намагаюся абстрагуватися і не помічати. Тієї миті я маю трохи інше головне завдання - це контроль своєї команди на футбольному полі. Ти маєш бути сфокусованим. Якщо ти обрав цю сферу, значить вона тобі подобається. Ця людина має бути готовою до тиску і розуміти, яким він може бути. Критика буває різною, але до уваги можна брати лише обґрунтовану. Коли ж це переходить у площину образ, як це було на адресу Олега Георгійовича, то такі речі неприйнятні. Їх важко сприймати і контролювати. Не хотілося б з таким зустрічатися.

«Успішний виступ збірної України формує позитивний імідж в Європі»

- Якось ви сказали, що найкраще почували себе у футбольному плані у двох клубах: Карпатах і Севастополі. У цьому сезоні львів’яни розпочинають все з нуля. Капітан оновлених Карпат Денис Кожанов - ваш давній товариш.

- Складно було відслідкувати: одні Карпати, другі Карпати, треті Карпати. Цей хаос не додавав позитиву. Втім я постійно намагаюся бути у курсі подій. Знаю, що недавно вболівальники Карпат передали новому клубу емблему. Це дозволяє сподіватися на позитив і викликає більше інтересу. До того ж очолює команду Андрій Тлумак. А у новому сезоні за Карпати гратиме не лише Кожанов, а й Андрій Ткачук. Хочу побажати їм успіхів. Сподіваюся, що в клубі знайдуться люди, які зможуть допомогти реалізувати себе і тренерському штабу, і футболістам. Не варто забувати, що без фінансової складової побудувати успішний проєкт вкрай важко. 

- Ви збиралися відвідати у Будапешті кілька матчів Євро-2020. Вдалося реалізувати задумане?

- На жаль, на стадіон потрапити не змогли. Ми ще не вакцинувалися, а для пропуску на арену в Будапешті такою була ключова умова. Тому довелося дивитися футбол по телевізору. Одне можу сказати точно - чемпіонат Європи був дуже цікавим і для глядачів, і для фахівців.

Читайте также «Деметрадзе взяв у руки ніж, хотів налякати». Король стандартів, який пішов з Шахтаря через Бишовця і пережив 0:8 у Бремені

- У складі української національної команди виступає ваш партнер по Севастополю Руслан Малиновський. Як вам футбол у виконанні «синьо-жовтих»?

- Наша збірна сильно потішила в плані організації гри і реалізації ідей тренерського штабу. Було помітно, що футболісти також додавали свої хороші індивідуальні якості. Думаю, Україна дуже достойно проявила себе. Такий успішний виступ формує позитивний імідж для українського футболу в Європі. На нас почали більше звертати увагу, частіше говорити. Мене запрошували на угорське телебачення, де я виступав у якості експерта по збірній України. Було приємно приходити у студію після хороших результатів. Тренерський штаб Андрія Шевченка проробив величезну роботу, як і футболісти. Хочеться тільки побажати їм не зупинятися на цьому.

- Нашу розмову ми почали про ваших синів. Де саме хлопці займаються футболом?

- Обидва навчаються в академії Чорноморця. Діти займалися у багатьох командах - вони подорожують зі мною. Незважаючи на свій молодий вік, сини отримали чималий досвід спілкування з іншими дітьми і бачили різний тренувальний процес. 

- Колись ви зізнавалися, що мрієте про їхню професійну кар’єру.

- Я стараюся не влазити у тренувальні аспекти. Лише, якщо самі запитують: «Тату, як можна зіграти у цьому моменті?» Намагаюся підтримувати, але вважаю, що вони повинні розвиватися самостійно без жодного тиску від мене. Наприклад, тато на мене майже ніколи не тиснув, на мої матчі рідко ходив. Я виріс самостійним. Аналогічно дію і в контексті власних дітей. У них є тренер, який підказуватиме і робитиме коректування. Як далеко вони підуть? Це життя, важко спрогнозувати і передбачити. Звичайно, я був би страшенно щасливим, якби сини стали професійними футболістами і пограли на високому рівні. Проте про навчання ми теж не забуваємо. Хочемо, щоб діти розвивалися у цих двох напрямках.

- Якщо Домініку 8 років, то 14-річний Даніель вже, мабуть, має чітку позицію на полі. Старший син йтиме шляхами дідуся-захисника чи батька-нападника?

- Йому подобається забивати голи, як і мені. У Даніеля непогано виходить. Він уже вигравав звання найкращого бомбардира на кількох турнірах. Бачу, що син старається і хоче більшого. Я завжди підтримуватиму і допомагатиму чим зможу.