«Якщо не проведемо чемпіонат — це буде колапс українського футболу»: президент Вереса про перспективи УПЛ та війну

Президент народного клубу Верес Іван Надєїн дав ексклюзивне інтерв’ю Fanday.net.

Редактор Fanday.net поговорив із Іваном Олексійовичем про Верес, майбутнє українського футболу та війну. Вийшла вичерпна бесіда на багато тем. 

Якщо би хтось захотів розірвати контракт, то ми б пішли назустріч, але на сьогоднішній день таких немає

— Іване Олексійовичу, Верес взяв участь у благодійному турнірі, Вірт продав медаль Кубку УЄФА, клуб постійно залучає фанатів до меценатства, Сергійчук у теробороні. Чи відчуваєте гордість за ваших хлопців?

— У складний момент всі намагаються робити хто що може. У цей час потрібно робити все, щоб прискорити нашу перемогу. Тож я відчуваю величезну повагу до всіх, хто не сидить, склавши руки. 

— Що зараз із командою Верес? Де знаходяться більшість гравців та головний тренер?

— Всі знаходяться по домівках. Війна застала нашу команду 24 лютого у Львові, де ми готувались до матчу з Ворсклою. Було прийнято рішення припинити тренувальний процес і розпустити всіх по домах до своїх родин, дехто з футболістів живе на базі у Рівному. 

Читайте также Андрей Ярмоленко покидает Вест Хэм: каков уровень его притязаний и где он приземлится?

— Як сприйняли війну легіонери?

— Важко уявити, що у XXI столітті у цивілізованому світі може бути війна у центрі Європи. Легіонери були шоковані, як і всі ми. Вони виїхали закордон в перші дні. Гечев поїхав до Румунії через Молдову, Маргарян і Крейда через польський кордон. Там були великі черги.

Наші легіонери відчули на собі, що таке війна.

Зараз всі вони працевлаштувались у клубах. Крейда у нас грав в оренді і повернувся до естонського клубу Флора з яким у нього контракт та зараз грає в Швеції, а Маргарян і Гечевим підписали орендні угоди до кінця червня з вірменським та молдовським клубами відповідно.

Презентация Владислава Крейды. Фото: Верес

— Якщо чемпіонат розпочнеться, то можливо буде повернути ваших легіонерів?

— Будемо дивитись, як будуть розгортатися події і чи це буде можливо. Питання стоїть в тому: де і як почнеться чемпіонат.

Поки йде війна і над країною літають ракети, складно про щось говорити.

Багато що залежить від того, коли і якою буде наша перемога.

Гечев, Крейда та Маргарян — професійні футболісти, у них є контракти, і в кінці червня ми приймемо оптимальне рішення, яке влаштує клуб і футболістів. 

— Як зараз у Вересі справи з фінансами, зарплата сплачується чи дія контрактів призупинена під час війни?

— До 24 лютого ми виконали всі контракті зобов’язання. У березні ми ще виплачували мінімальну зарплату, а в кінці місяця згідно чинного законодавства про регулювання трудових відносин під час військового стану, ми призупинили дії всіх контрактів. 

— Гравці та тренерський штаб з розумінням поставились до цієї ситуації?

— Так, ми зустрілись і переговорили. Я вважаю, що брати на себе потрібно ті зобов’язання, які ти можеш виконати. А якщо намагатись виконати те, що не в змозі, то буде гірше всім.

Зараз йде війна і у Вереса не залишилось фактично жодного діючого спонсорського пакету. 24 лютого всі спонсори написали нам листи, що призупиняють дії контрактів. 

Читайте также Стратегия Лунина: Андрей провел 95 матчей в карьере. Его одногодка Хаверц — 305. Что не так делает украинец?

У Вереса є резерви, але їх потрібно зберегти, щоб була можливість почати новий сезон. Про це ми відверто сказали гравцям і тренерському штабу. Якщо би хтось захотів розірвати контракт, то ми б пішли назустріч, але на сьогоднішній день таких немає. Всі з розумінням поставились до ситуації.

Ми пообіцяли, що всі довготривалі контракти після війни поновляться і будуть виконуватись у повному об’ємі. Зараз Верес проходить атестацію на майбутній сезон, ми плануємо грати.

Як можна грати матч, коли лунає повітряна тривога і літають ракети? Простіше провести першість за кордоном

— УПЛ ухвалила рішення визнати поточний чемпіонат не розіграним. Чи згодні з таким рішенням, чи можливо були інші варіанти?

— Я особисто був присутній на цій зустрічі в Ужгороді. Дискусії з цього приводу не було, всі клуби одностайно підтримали пропозицію визнати чемпіонат незавершеним. Всі розуміють, що догравати в таких умовах було нереально. 

— Що робити з новим сезоном УПЛ, чи реально взагалі стартувати?

— Ці моменти будемо обговорювати 27 травня на зустрічі клубів з УПЛ та УАФ. 

Читайте также Яремчук сделал 9+6 в дебютном сезоне за Бенфику, но попал в сборную разочарований. Так он хорош или нет?

— Який варіант вважаєте оптимальним: провести першість за кордоном чи експрес-чемпіонат у лютому-травні на заході України?

— Безперечно хотілося, щоб чемпіонат пройшов на заході Україні. Це було б оптимально. Там є достатньо стадіонів і не зруйнована спортивна інфраструктура. Зрозуміло, що перші матчі будуть проходити без глядачів, як це було під час ковіду. Але це можливо лише за умови припинення війни.

Як можна грати матч, коли лунає повітряна тривога і літають ракети? 

За таких обставин простіше провести першість за кордоном. 

— Чи всі клуби фінансово потягнуть грати за кордоном?

— Хороше питання, адже це буде однозначно дорожче, ніж грати в Україні. Є ще такий варіант — базуватись на заході, а грати в Польщі. Це було б трохи дешевше.

Але все одно потрібно всім сторонам сідати за стіл і обговорювати всі моменти: чи є якісь спонсори у Прем’єр-ліги? Що буде з телеправами? Хто їх готовий викупити, і за скільки? У нас же повинен був стартувати тендер на єдиний телепул, там були непогані початкові умови.

Тренировка Вереса. Фото: Верес

Можливо, УАФ потрібно звернутись до УЄФА, щоб вони надали допомогу, тому що більшість клубів залишилась у скрутних умовах без прибутку. Наскільки я знаю, УАФ перебуває у постійній комунікації з іншими лігами і сподіваюсь, що допомогу наші клуби все ж отримають.

Можна також зробити, щоб українські клуби отримали ще один додатковий платіж солідарності від УЄФА, який би змогли витратити на догравання за кордоном. 

Це один із варіантів як мінімум. 

Якщо ми не зіграємо чемпіонат, то як тоді будемо заявлятись у єврокубки на наступний сезон? Це буде колапс українського футболу. Наприклад, росіяни страждають, що не допущені до єврокубкових змагань, але вони хоча б грають у своєму оркостані. А у нас футбол може відкотитись назад на роки.

Читайте также «Других вариантов я не вижу»: тренер Александрии поддержал проведение чемпионата Украины за ее пределами

Тому питання футболу під час війни потрібно вирішувати. Тим паче, Євробачення показало наскільки суспільству потрібні змагальні емоції.

— Ходять розмови, що один із клубів запропонував, якщо чемпіонат не зможе стартувати, щоб клуби зіграли в іноземних лігах. Як вам такий варіант, чи підтримуєте його?

— Вважаю це неприпустимим явищем. Хто тоді від України гратиме в єврокубках? До того ж, ми втратимо самоідентифікацію українського футболу, граючи в умовній Польщі або Румунії. Я таку пропозицію на зустрічі клубів не чув, мені здається, що це просто якийсь «вкид». Нам потрібно думати, як провести наш чемпіонат. 

Напевно, після війни буде інший Шахтар, але це був їх вибір — грати з більшістю легіонерів, а не українців

— Як ви думаєте, чи всі команди УПЛ збережуться?

— Було б дуже правильно і символічно, щоб збереглися всі команди, в тому числі Маріуполь і Десна, у яких зруйнована інфраструктура. Але мені складно сказати, яка ситуація у цих клубів і наскільки вони готові стартувати.  

— Яким, на вашу думку, буде футбол після війни?

— Як показав досвід післявоєнних балканських країн, футбол може дати соціальний поштовх, який консолідує суспільство.

Можливо, у нас не буде легіонерів, рік-два потрібно буде почекати, але ця емоційна пружина обов’язково нас підійме догори.

Багато клубів зрівняється по умовах, чемпіонат стане більш рівнішим. 

— Не буде як в 90-х, коли Динамо без проблем всіх обігравало і ставало чемпіоном?

— Складно говорити, але все одно вважаю, що в цих умовах будуть з’являтися нові, самобутні клуби. В 90-х не було війни, а зараз вона торкнулась всіх клубів, в тому числі і Динамо, яке тренується за кордоном. І то, згадайте, що перший чемпіонат незалежної України Динамо програло Таврії, хоча вважалось беззаперечним фаворитом. 

Якщо теперішній чемпіонат пройде у швидкому режимі за кордоном, то він точно не буде класичним, всі команди підійдуть у різних фізичних кондиціях. Багато буде залежати від тренерів, як вони налаштують свої команди. Можливо, ми отримаємо нового чемпіона.

— Шахтар потрапив до групового етапу Ліги чемпіонів, але скоріш за все, це вже буде нова команда без великої кількості легіонерів. Як ви думаєте, як донецька команда буде грати в оновленому складі проти Реалу та Ман Сіті?

— Згадайте Шахтар 2001 року, коли в воротах був Вірт, у захисті грав Шевчук. У тої команди також було небагато легіонерів, але вона показувала пристойний футбол, за який було не соромно. 

Читайте также «В феврале мы уже не найдем футболистов, они будут числиться только на бумаге»: опрос тренеров клубов УПЛ

Така склалась ситуація. Безперечно легіонери з Бразилії останні, хто зрозуміє нашу ситуацію і повернеться в Україну. Не все вирішують гроші, війна є війна. Так, напевно, це буде інший Шахтар, але це був їх вибір — грати з більшістю легіонерів, а не українців.

— Де Дзербі також натякнув, що покине команду. Якби Шахтар звернувся до вас, щоб ви відпустили до них Юрія Вірта, погодились би?

— (сміється, — прим. А.П.). Я не хочу розголошувати таємницю контракту, але у нас є окремий пункт, при якому Юрій Миколайович може піти. Думаю, ми не зможемо його втримати, якщо надійде пропозиція від Шахтаря, хоча у нього п’ятирічний контракт з Вересом. 

«Авангард» — застаріла радянська назва стадіону, а не історична, тому я не бачу проблеми у зміні назви

— Розкажіть на якому зараз етапі будівництво нового стадіону Вереса?

— За день до початку війни нам привезли освітлювальні лампи і все рухалось максимально швидко. Але з початком війни всі роботи були призупинені. Можу сказати, що вже виконано багато робіт, ми це неодноразово показували на відео. За деяку роботу не проведено усі розрахунки, є заборгованість перед різними підрядниками.

Продовжувати роботу без грошей просто неможливо. 

Будівництво стадіону фінансує місто, як основний замовник, і держава в рамках проекту «Велике будівництво». Насправді на стадіоні вже дуже багато зроблено: закінчені практично всі роботи по газону, збудовано дві центральні трибуни, виконана велика кількість робіт у підтрибунних приміщеннях.

Залишилось провести освітлення, встановити башти, закінчити роботи у підтрибунних приміщеннях і з благоустрою. Це займе пару місяців, максимум — півроку. Треба ще зробити лише крок. Підрядник максимально нам допоміг, зробивши багато робіт в кредит. Якщо б все йшло згідно фінансування, то ми були б не на тій стадії, на якій перебуваємо сьогодні. 

— Якщо чемпіонат проходитиме на заході України, ви готові будете надавати стадіон іншим командам?

— Після закінчення війни Рівне може стати центром футбольного життя на заході Україні. Наше місто займає друге місце за кількістю населення після Львова. Зараз у нас дуже багато переселенців, приблизно 15% від місцевого населення. Тож, безумовно, ми підемо назустріч іншим клубам і надамо стадіон.

Стадион Авангард. Фото: Верес

Але, в першу чергу, нам потрібно завершити його будівництво, адже вкладено багато грошей і недобудований стадіон — це буде найгірший варіант, що може статись у нинішній ситуації. Наш стадіон буде дуже сучасним, схожим на «Арену Львів», але меншим. 

— Назву «Авангард» плануєте залишити чи буде нова?

 — Місто планувало провести конкурс, щоб будь-яка компанія мала змогу викупити назву стадіону на певний час. Такий маркетинговий хід робиться у всій Європі, наприклад, «Альянс Арена» у Мюнхені. Це нормальна практика, а зароблені від назви гроші можуть йти на утримання стадіону. 

«Авангард» — застаріла радянська назва стадіону, а не історична, тому я не бачу проблеми у зміні назви, особливо у час, коли в нашій країні відбувається процес декомунізації. 

Нам дуже приємно, що депутати планують перейменувати вулицю Костромську, на якій знаходиться наша тренувальна база, на вулицю Героїв Маріуполя. Це буде дуже символічно і правильно. 

— Який би перший матч ви хотіли провести на новому стадіоні?

— Ми планували зіграти у Рівному з Шахтарем 9 квітня у рамках УПЛ, але війна внесла корективи. Але я від цієї ідеї не відмовляюсь. Було б прекрасно провести перший матч на новій арені з Шахтарем.

Вже після війни будемо думати над літерами на емблемі

— Читав, що колишній президент вашого клубу Олексій Хахльов вимагає прибрати літеру «V» з емблеми Вереса. Як ви відреагували, коли почули претензію колишнього президента?

— Спочатку я подумав, що це якийсь розіграш, а потім прочитав його вислови у Фейсбук. Думаю, в нього просто було забагато емоцій, як і у всіх нас під час війни. Нам з Олексієм Володимировичем треба сконцентруватися на тому, що ми робимо зараз і будемо робити у майбутньому: гуманітарні акції, дитячі турніри, волонтерські ініціативи. Нашу співпрацю потрібно продовжувати далі, а вже після війни будемо думати над літерами на емблемі. 

Народність нашого клубу не забороняє будь-які ініціативи. Всі знають, що у нас рівень впливу вболівальників на клуб один із найбільших в Україні, якщо не найбільший. Вболівальники є у наглядовій раді Вереса, вболівальники є акціонерами клубу.

На відкритих голосуваннях акціонерних зборів більшістю голосів (54%) було прийнято рішення провести конкурс на можливі варіанти емблеми Вересу. Тому, якщо є якісь ідеї, то можна брати участь у конкурсі та пропонувати будь-які зміни. 

— Тобто ви не виключаєте, що можете прибрати букву «V» з емблеми?

— Я просто не розумію, в чому тут символ російської агресії. Це торгова марка, яка зареєстрована згідно чинного законодавства України. А рішення щодо зміни емблеми буде прийнято за результатами конкурсу. Один акціонер — один голос. У нас нема такого, що власник більшої кількості акцій має якісь преференції. У Вересі, як у народному клубі, демократичний підхід.

Думаю, Олексій Володимирович не хотів образити керівництво нашого клубу, а хотів навіть допомогти.

Але у нас є пряме спілкування і можна було просто зателефонувати мені, а не публічно висловлюватись. Особисто мені він нічого не говорив, хоча ми зустрічались. Він цю тему не піднімав, і я теж.

Алексей Хахлев.

Не знаю, хто йому цю ідею підкинув, але це точно гра не на українську сторону. Під час війни ми повинні бути єдиними і допомагати державі та ЗСУ відкинути ворога за кордон, а не займатись внутрішніми суперечками. 

Але якщо ця публічна дискусія вже стала надбанням преси, то обговоримо всі моменти на зустрічі акціонерів. 

— Які у Вас взагалі стосунки з Хахльовим?

— У нас нормальні робочі стосунки. Він — голова Рівненської Асоціації футболу, я — президент клубу. Він не може бути частиною клубу, бо є конфлікт інтересів, а я не можу працювати в обласній Асоціації футболу. Нам в принципі немає чого ділити.

Ми спільно з вболівальниками та за підтримки РОАФ та інших партнерів організували цікавий дитячий турнір «Veres Junior Cup» серед дітей та дітей переселенців. Ми нормально співпрацюємо, у нас немає ніяких конфліктів.

Росіяни — це народ без коріння, без роду і племені, тому вони вчиняють такі звірства

— Ви розповідали, що росіяни вбили охоронців пострілами в потилицю у вашому будинку в Ірпені. Чому охоронці не поїхали звідти, коли почалася війна?

— Коли розпочалась війна, ніхто не знав, як будуть розгортатися події далі. У них була можливість поїхати, ми з ними розмовляли, але вони вирішили залишитись.

Окупантів там відразу не було, вони з’явились тільки 15 березня. За день до цього я спілкувався з охоронцями і вони повідомили, що росіяни почали заходити в нашу частину міста. Але тоді вже не було змоги безпечно виїхати.

Чому вбили охоронців, я не знаю, але вони були розстріляні в потилицю, іншими словами — страчені. Це військовий злочин, яким вже займаються відповідні органи. 

— Які цінні речі окупанти забрали з вашого дому?

— У мене були валізки для ручного багажу, вони забрали все, що в них влазило. Також взяли верхній одяг, а свій залишили. Мабуть, перевдягнулись. А великі речі вони скинули на купу, напевно, чекали машину, але забрати їх не встигли. Скоріше за все, тікали похапцем. Окрім цього, вони залишили у будинку «сюрпризи» у вигляді трьох розтяжок.

— Як ви думаєте, чому росіяни так звірствують на нашій землі: вбивають мирних, грабують?

— Тут питання психології. Коли вони побачили Ірпінь і Бучу, то були в шоці. В селі є асфальт, комунікації, дорогі будинки! Вони виїхали із гівна і побачили, як живуть люди в Україні. Їх просто охопила заздрість. У росіян у більшості місць просто відсутня цивілізація. 

Російська федерація — це 150 народів, які в один момент забули свою культуру, традиції, мову, релігію і стали називатись росіянами. Росіян, як таких, не існує в принципі. Є Московія, Башкирія, Бурятія, Татарстан, Якутія, Ічкерія та інші народності. Коли народ забуває своє коріння, він втрачається. Українці змогли зберегти свою культуру, а вони — ні. 

З росіянами у нас ніколи не було нормальних відносин, тільки історія війни окупанта із поневоленим народом. Кожні сто років ми воюємо з ними по декілька разів. Сьогодні ми стали дійсно незалежними і ця війна продовжується за нашу можливість існувати. А вони без коріння, без роду і племені, тому вчиняють такі звірства. Нормальна людина не може таке робити. 

— Як ви думаєте, коли закінчиться війна і який буде результат?

—  Весь світ за нас, а це вже перемога. Ми показали всьому світові цю війну з нашої сторони. Хоробрість наших воїнів та простих українців дає змогу боротись із ворогом, який кількісно нас перевершує. В певний момент всі питання (дороги, газ, електроенергія) відходять на другий план.

На першому місці стоять якість і укомплектованість ЗСУ. В наступне десятиліття у нас повинна бути найсильніша армія у Європі, на яку ніхто не зможе напасти. Також безперечною умовою нашої перемоги повинні стати кордони, які були затверджені 24 серпня 1991 року. 

— За підсумками війни Росія може припинити своє існування у теперішньому вигляді?

— Не під санкціями вони можуть вижити тільки у вигляді окремих суб’єктів. Наприклад, Татарстан чи Башкирія захочуть жити у цивілізованому світі і вийдуть зі складу Росії, стануть незалежними державами зі своїми збройними силами, зі своєю економікою. Таким чином, санкції з них автоматично знімаються і вони стають суб’єктом міжнародного анклаву. За їхнім прикладом прослідують інші республіки.

Читайте также Остап Маркевич: «ФК Мариуполь не будет участвовать в ближайшем чемпионате, руководство решило взять паузу»

Треба розуміти, що санкції на Росії залишаться назавжди, а вижити під ними практично нереально. Це буде гірше, чим в 90-ті: кілометрові черги в магазини, повний дефіцит. Потім їх чекають 80-ті, 70-ті і так далі. А наприклад, з незалежною Ічкерія чи Татарстаном нам вже легше будувати міжнародні відносини, бо росія - наш ворог назавжди.

— Так і до ХІV століття можна дійти.

— Сподіваюсь, що не дійдуть, а розпадуться раніше. Більшості вже соромно за російський паспорт. Я вже бачив такі випадки, коли люди казали, що вони не росіяни, а татари. Потроху в них починає проявлятися самоідентифікація, особливо в тих, хто живе закордоном. Вони починають дуже глибоко ховати свої російські паспорти. 

Я вже й не пам’ятаю такого футболіста, як Тимощук. Напевно, був колись такий

— Хто вас вразив з позитивного боку із футбольних особистостей України під час війни, а хто розчарував?

—  Маю величезну повагу до Вернидуба за те, що він вступив до лав ЗСУ, маючи хороший контракт з Шерифом. Також відзначу першу ракетку України Сергія Стаховського, який пішов воювати в тероборону Києва та Харкова.

Таких випадків дуже багато, просто боюсь всіх не перелічити, щоб когось не образити. Поважаю всіх, хто щось робить задля нашої перемоги та зайняв чітку позицію. А ті, хто не зайняв позицію — це боягузи та колаборанти. 

— Маєте на увазі Тимощука та Ордеця, які продовжують мовчати та працювати в Росії?

— Так.

Я вже й не пам’ятаю такого футболіста, як Тимощук.

Напевно, був колись такий. 

Анатолий Тимощук. Фото: Зенит

— Багато суперечок також точиться навколо Ракицього. Чи варто його прощати за те, що покинув Росію, адже він три роки там провів після 2014?

— Ми європейська, цивілізована, гуманна країна і є таке поняття як покаяння і прощення. Якщо людина дійсно усвідомила свою помилку, вибачилась і покаялась, то його треба простить. Через покаяння йде прощення. 

— Тимощука теж це стосується, якщо зараз він вибачиться і поїде з Росії?

— Так, це також людина, яка могла помилитись. Але, на відміну від Ракицького, він не вибачається. Кожен рано чи пізно платить за свої вчинки. Ракицький платить тим, що не грає у збірній, хоча народ його у більшості вже, мабуть, пробачив. Думаю, колись Тимощук попроситься до України і також заплатить ціну за свою помилку. Скажу чесно, зараз мені найменше хочеться говорити про Тимощука.