«Працював на митниці у нічну зміну, а зранку їхав на тренування». Здолав хворобу, грав у півфіналі Кубка з Динамо

Побороти невідому недугу, яка може поставити хрест на справі всього життя. Відмовитися від стабільної роботи задля втілення власної дитячої мрії. Не здатися навіть у найбільш важких ситуаціях. Усе це чудово знає півзахисник ФК Ужгород Василь Пиняшко. 29-річний футболіст у минулому сезоні дебютував у Прем'єр-лізі, хоча нещодавно працював на митниці.

Якщо Джеймі Варді розпочинав свій шлях із заводу, Карлос Бакка був рибалкою та водієм, а Ясін Бамму продавав одяг у магазині, то Василь Пиняшко має свою абсолютно унікальну історію навіть для українських реалій. Про неї він розповів у інтерв'ю FanDay.

«Все сталося раптово - сильно підскочив артеріальний тиск»

- Перед стартом сезону я підписав контракт з ФК Ужгород, - розповідає Пиняшко про справи насушні. - За цю команду виступає чимало моїх товаришів. Я мав певні варіанти, однак вирішив приєднатися до Ужгорода.

- Запрошення з Прем’єр-ліги були?

- Спочатку кликали, так. Проте я хотів спробувати сили за кордоном - також мав певні пропозиції, хоча до конкретики справа не дійшла. До старту чемпіонату залишалося обмаль часу, команди вже укомплектувалися… Поспілкувалися з керівництвом ФК Ужгород і зійшлися на тому, що я гратиму вдома у складі хорошої команди. Колись я виступав за цю команду ще у чемпіонаті області.

- Ви пропустили значну частину зборів. Довелося займатися самотужки?

- Сезон закінчився, я відпочив трохи - з'їздив на море. А згодом почав сам тренуватися. Звісно, це не ті збори, коли працюєш з колективом. Втім я маю персональну програму, яку розробили тренери з фізпідготовки. Сподіваюся, що у перших турах повноцінно наберу форму і зможу демонструвати найкращий рівень. 

- Ви народилися в Ужгороді. Завжди бачили себе у футболі?

- З дитинства футбол був справою усього мого життя. Займався лише ним і готувався до професійної кар‘єри. Однак відразу після школи у мене виникли проблеми зі здоров'ям. Футбол поступово відійшов на другий план, я вступив на економічний факультет Ужгородського національного університету, де здобув вищу освіту. Працював у державних органах, а тоді повернувся у футбол.

Читайте также «Сподіваюся поїхати на стажування в Челсі». Українець працював у Панатінаїкосі, має свій штаб і вчиться на курсах Барселони

- Вашу хворобу спричинив незрозумілий вірус?

- Все сталося раптово - сильно підскочив артеріальний тиск. Лікарі сказали, що треба взяти паузу зі спортом на пів року. Мовляв, погане самопочуття викликав невідомий вірус. Коли здоров'я більше не турбувало, я повернувся до тренувань, та Закарпаття вилетіло з елітного дивізіону. А я на той момент грав за молодіжну команду. Довелося розпочинати з нуля, з чемпіонату області. Коли тобі 25 років, а усі шукають молодих гравців. Було важко… На щастя, вдалося здолати труднощі - я пройшов з Минаєм шлях від аматорів до Прем'єр-ліги. Сподівався, що продовжу виступи в УПЛ, але сталося так, як сталося. Тепер допомагатиму Ужгороду.

- За дубль Закарпаття ви грали у сезоні 2009/2010. Наставник першої команди Ігор Гамула не залучав вас до тренувань з основою?

- На той час мені виповнилося 16 і я був чи не наймолодшим у команді. Начебто розмови велися. Проте взимку у мене виявили вірус і про будь-які перспективи у спорті довелося забути. Загалом перехід з дитячого футболу у дорослий завжди вважається переломним. А тут таке стається. Умовно кажучи, повернення на попередній рівень забрало у мене 5 років.

«Ти йдеш у Другу лігу з роботи, де маєш певну репутацію і успіх»

- Коли людина все дитинство і юність присвячує футболу, то обділяє увагою інші сфери. Крім вад зі здоров'ям, ви зіткнулися з величезною дилемою життєвого характеру - що далі?

- У школі я мав хист до математики, обожнював точні науки. Траплялися такі ситуації, коли однокласники підглядали до мене у зошит і списували математику. Відверто кажучи, я не бачив себе тренером фізкультури чи масажистом. Це не те, що я планував у майбутньому. Та й іноземні мови знав непогано. Тому вирішив шукати себе у сфері економіки. 

- Після завершення навчання ви грали за аматорів і паралельно працювали?

- Ще на 5-му курсі пройшов конкурс у Державну фінансову інспекцію. Тепер вона називається Державною аудиторською службою України, а у народі усі знають її ще за старою назвою КРУ, тобто контрольно-ревізійне управління. Працював там і грав на область за ФК Ужгород. Безперечно, то були не ті тренування, які футболіст може отримувати з професійною командою. Зрештою, на той час поєднувати роботу та футбол було важко.

- Після кабінетних справ їхали на тренування?

- Працюєш з 8-ї до 17-ї, потім тренуєшся. Це насправді нелегко. Згодом перевівся на Закарпатську митницю ДФС. У футбольному плані теж відбулися зміни - я став гравцем аматорського Минаю, з яким ми спершу виграли свою зону чемпіонату аматорів.

- Державна робота часто не обмежується виключно кабінетними справами. Це ще й курси, навчання, підвищення кваліфікації, роз'їзди. 

- Якось я проходив курси у Хмельницькому, а на вихідні повертався тільки на матчі. Тренування усі пропускав. Доводилося шукати стадіон, самому бігати. Тоді я не міг розраховувати на місце у стартовому складі команди, оскільки пропускав тренувальний процес. Хоча одного разу стався комічний випадок - під час перебування на курсах Минай проводив свій виїзний матч саме у Хмельницькому. Не довелося навіть нікуди їхати.

Читайте также «Деметрадзе взяв у руки ніж, хотів налякати». Король стандартів, який пішов з Шахтаря через Бишовця і пережив 0:8 у Бремені

- У чому полягали ваші обов'язки у Державній фінансовій інспекції?

- В основному, то була офісна діяльність. Я працював у відділі закупівель, який перевіряв законність тендерів. Ми їздили на перевірки установ, які фінансуються за рахунок державних коштів: лікарні, дитсадки. Будь-яка державна робота є нелегкою, адже, як мінімум, треба вчити нормативно-правову базу, орієнтуватися у законодавстві. Від того, як ти складеш акт, залежало доволі багато. Чи немає порушень, чи коректно проведено закупівлі. 

- Якби вам тоді хтось сказав, що одного дня ви не просто повернетеся у професійний футбол, а й умовно гратимете проти Шахтаря чи Динамо, ви б, напевно, розсміялися?

- Так, оскільки я з дитинства сприймав це як мрію, що у певну мить була нездійсненною. Минай рухався крок за кроком. Пригадую день, коли клуб отримав атестат і ми змогли заявитися у Другу лігу. Саме тоді я повинен був приймати рішення - чи залишатися у державній структурі чи йти у футбол. Мабуть, одне з найважчих і ключових рішень у моєму житті. Ти йдеш у Другу лігу з роботи, де маєш певну репутацію і успіх. Ніхто ж не знав, що ми виграємо турнір і за три роки гратимемо в УПЛ.

- Радилися з кимось щодо майбутнього?

- Із сім'єю. Спільно вирішили, що я повинен спробувати себе у футболі і втілити дитячу мрію. Подумав, що на роботу встигну завжди. Радий, що не прогадав. Коли вийшли у Першу лігу, то думав, що не зможемо знову перемагати. Але у нас був такий колектив і керівництво, що ми навіть виграли Першу лігу. Щасливий, що відчув надзвичайні емоції, коли виводив команду з капітанською пов'язкою на матч проти київського Динамо.

Читайте также «Тільки спробуйте влучити у мою кепку - посаджу у запас». Був зіркою Кривбасу, випадково зіграв за Динамо і відмовив Шахтарю

- Ваш батько і рідний брат - великі футбольні вболівальники. Часто обговорюєте з ними свої матчі?

- Я мешкаю зі своєю дівчиною, але щоденно спілкуюся з татом і братом. Вони завжди направляють, підказують. У них одне постійне зауваження до мене - більше бити по воротах (посміхається). Коли я забив Десні дальнім ударом, то рідні були щасливими і доводили свою правоту, мовляв, ми ж казали. Такі собі мотиватори, які рідко задоволені моєю грою. 

- Брат, як і ви, пов'язав своє життя з державною службою?

- Він підписав контракт з прикордонною службою тривалістю у три роки. Згодом брат змушений був підсилювати лінії кордону в зоні АТО. Провів там три місяці, після чого відбулася ротація. Дякувати Богу, він повернувся додому здоровим.

«Пішов у роздягальню і просто почав молитися»

- Ще кілька десятиліть тому закарпатські футболісти виступали чи не в кожній українській команді Вищої ліги. Як гадаєте, чому останнім часом ситуація змінилася?

- Можливо, справа у тренувальних умовах, можливо, у менталітеті. Наш тренер казав: «Таких дітей, як ви, вже не буде». Ми боролися, падали, видряпували, стелилися у підкатах. Сподіваюся, що зараз закарпатський футбол відродиться. У часи мого дитинства функціонувало лише дві футбольні школи, тепер 7-8. У кожному професійному дивізіоні Закарпаття представляє команда. А ще сучасні діти мають трав’яні та штучні поля, відеоуроки у YouTube, великий вибір. Інколи дивлюся на це і думаю - класно, якби ми колись мали такі умови. Хоча я не хочу жалітися - у наші часи теж було непогано.

- Ви кажете про боротьбу і підкати. Ваш досвід виступів у аматорському чемпіонаті багатий на бійки під час матчу?

- Жорсткий футбол був завжди, але бійку в класичному розумінні пам’ятаю тільки одну. Поєдинок проти ОДЕКа із Оржева, який відзначився бійкою, я пропускав, адже поїхав у Брест на футбольний турнір за участю митників. На щастя, мене ця доля оминула. Інакше могли затоптати (посміхається). 

- Через роботу на митниці вам довелося зіштовхнутися із труднощами режиму дня. Працювали у нічну зміну, а потім все одно їхали на тренування чи матч?

- Це було надзвичайно важко. Я просто не звик уночі працювати. До того ж для спортсмена режим це ключова річ. Не кажу вже про методику Кріштіану Роналду, який умовно кажучи що дві години спить. Тут я працював у нічну зміну, зовсім не спав, а зранку їхав на тренування. Ще в аматорську епоху я міг відпроситися і сказати, що пропущу заняття. Але такі пропуски робили тільки гірше мені.

Читайте также «Розмова з Лобановським тривала 50 хвилин». Створив сенсаційний Миколаїв, пережив страшну травму, бив рекорди у Дніпрі

- У суспільстві побутує традиційне уявлення про роботу митника: відносно легка діяльність з можливістю хорошого заробітку. Думаю, у вас достатньо аргументів, щоб спростувати таке твердження.

- Робота на митниці – це відповідальність і тиск. Я працював на пасажирському пункті пропуску. Ти заступаєш на зміну, постійно контактуєш з людьми. Більшість з них незадоволені чергами. Аргументація проста - це ти винен у повільному оформленні документів. Хоча я повністю розумію подорожуючих, які по 6-7 годин проводять на кордоні. Однак у тебе немає особливих інструментів для перевірки та огляду транспортних засобів. Ти повинен зробити це швидко і якісно. Праця митника - страшенно важка у фізичному та моральному планах. А поєднувати її з футболом вкрай важко. 

- Ключова проблема митниці - хабарі. З власного досвіду чи можете сказати, що збільшення зарплати могло хоча б частково вирішити цю проблему? З урахуванням того, що державні органи це нерідко власний папір, ксерокс, форма, а інколи навіть і крісло.

- Зарплати для держслужбовців начебто намагаються підіймати. Але свого часу я отримував 5 тисяч гривень. Прожити можна, але ви перерахували додаткові речі, які потребують витрат: добирання, форма… Хотілося б, щоб держслужбовцям підняли зарплатню до хорошого рівня, як у Європі. Думаю, це був би крок на зустріч у боротьбі з хабарями. 

- У певний момент ви постали перед вибором не лише через ці причини.

- Коли я набув статусу футболіста-професіонала, у мене з’явилася оплачувана діяльність. Я підписав контракт з клубом, який став моїм основним місцем роботи. Повторюся - це рішення було правильним. Особливо, якщо врахувати, що я грав у Прем’єр-лізі та півфіналі Кубка України.

Читайте также «Максимов сказав: «Ще раз так зробиш, грати у мене не будеш». Захисник Десни про унікального Йовічевіча, міфічну Троєщину і рибалку

- На стадії чвертьфіналу Минай та Інгулець організували битву, доля якої вирішилася у серії пенальті. На той момент вас вже замінили. Якось ви казали, що останні хвилини матчу провели у роздягальні. Не могли побороти хвилювання?

- Страшенно не люблю такі епізоди, бо дуже нервую. Тому пішов у роздягальню і просто почав молитися. Минає хвилин 15, але нікого немає, я далі сиджу наодинці. Почув суперечливу реакцію трибун: радісні вигуки змінювалися невдоволеним гулом. Не міг зрозуміти, як розгортаються події. Виявилося, що футболісти виконали по 9 пенальті! 

- Коли зрозуміли, що Минай у півфіналі?

- Василь Кобін першим зайшов у роздягальню. «Ну що?» - запитав я. Василь Васильович глянув на мене і радісно сказав «Перемога!» Лише тоді я побіг святкувати з усіма на поле.

- Для декого матч проти Динамо чи Шахтаря так і залишається нездійсненною мрією. Ви кілька разів виходили на поле проти грандів. Про що думали перед дебютною зустріччю з киянами у півфіналі?

- Ой, згадував те, що пережив раніше. Ту ж митницю, фінансову інспекцію, виступи у нижчому чеському дивізіоні… Або ж коли на «Олімпійському» граєш проти топ-команд - це особливі миттєвості. Прикро, що через пандемію вболівальників не було. В будь-якому разі воно того варте - ці емоції на усе життя. 

 «Святкував так довго, що суперник міг за цей час нам гол забити»

- Як ви оціните виступи Минаю у минулому сезоні?

- Почали з домашньої перемоги над Олександрією - це дало нам позитивний імпульс і дозволило розправити крила. Перше коло провели непогано. Щоправда, після зборів щось пішло не так. Якісь речі вибили нас із колії. 

- Можливо, справа у засиллі легіонерів, які могли порушити баланс?

- Це також, на мою думку, має значення. Ми відпустили кількох виконавців, які грали ще у Першій лізі: Жичиков, Голодюк… Зрештою, кожен з легіонерів давав щось корисне команді, вони професіонали і хороші люди. Я багато спілкувався з ними, перекладав, допомагав з адаптацією. Принаймні, ми спільну мову знайшли. Проте інколи у команді не відчувалося взаємозв’язку. 

- Англійську ви знали ще зі шкільних часів?

- Більший акцент на вивчення мов робив в університеті. У школі я навчався не дуже. До ситуації з хворобою наука перебувала далеко не на провідних ролях. Як і більшість дітей, вважав, що футболом повністю зможу забезпечити себе. А потім життя так перевернулося, що довелося наполегливо вчитися і досягати успіху в іншій галузі. За півтори роки приватних уроків я вивчив англійську мову. Можливо, володію не перфектно, але знаю доволі непогано. 

- Крім легіонерів, взимку склад Минаю поповнив Артем Мілевський. Ваші важення від спільної роботи?

- Коли ти бачиш людину лише по телевізору, а потім розумієш, що він грає у твоїй команді, допомагає, підказує… Це щось неймовірне! Починаєш себе більше цінувати, адже усвідомлюєш, що граєш на хорошому рівні. Артем - чудова і добра людина, завжди підказував нам, не ігнорував прохань. Він хотів принести якомога більше користі на полі і за його межами. Гра з Мілевським була плідною для усіх футболістів Минаю. Він - легенда українського футболу. 

Читайте также «Раджу футболістам більше цікавитися політикою». Він пройшов школу Шахтаря, став героєм скандалу з Динамо і грає у Греції

- Вболівальники вас пам'ятають не лише завдяки яскравій грі, а й через емоційні святкування голів. Забили Миколаєву - побігли на трибуни, відзначилися зі СК Дніпро-1 - продемонстрували елемент із кунг-фу. Чого ще чекати?

- Це емоції. Така я людина - коли радію, то можу щось витворити. Миколаєву забив свій дебютний гол у Кубку України. Побіг на трибуни до товариша і до президента клубу. Кунг-фу? Ще раніше на тренуваннях з хлопцями жартували. Домовилися, якщо заб'ю в УПЛ, то зроблю «Джекі Чана». Так зробив, що ледве свого партнера Міслава Матіча не вдарив. Казав йому потім: «Не бігай поруч зі мною. Сам не знаю, що робитиму наступної миті». Коли забив Десні, то біг стрімголов на свою половину поля. Святкував так довго, що суперник міг за цей час розіграти м'яч і нам гол забити. Насправді енергії багато після голів - не плануєш щось заздалегідь. 

- Вам ще немає 30-ти, однак ви пережили вдосталь насичених і яскравих подій. Маєте уявлення, що робитимете після завершення кар'єри?

- Однозначно скажу, що тренерство не зовсім для мене. Інша футбольна діяльність, на кшталт агентської чи у якості спортивного директора - цілком можливо. Не знаю, шукатиму себе. Відійшов зараз від державних структур, тому концентруюся виключно на футболі. Дай Боже, років 5-6 ще пограю. А, може, й більше - як мій партнер по Ужгороду Адріан Пуканич, який у 38 демонструє чудову гру. Хто його знає, як життя складеться. Зрештою, я вже готовий до всього.